SWorld – 18-30 March 2014

http://www.sworld.com.ua/index.php/ru/conference/the-content-of-conferences/archives-of-individual-conferences/march-2014

Modern directions of theoretical and applied researches ‘2014

Интерактивные технологии обучения и инновации в области образования

 

УДК  378.37.014                                                                           Свіжевська С.А.

 

ДЕРЖАВНА АКРЕДИТАЦІЯ В СИСТЕМІ ЗОВНІШНЬОГО КОНТРОЛЮ І ОЦІНКИ ДІЯЛЬНОСТІ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад «Національний гірничий університет»,

Дніпропетровськ, пр.К.Маркса,19, 49005

 

Анотація: Стаття присвячена аналізу показників державної акредитації та практики їх застосування з точки зору забезпечення стимулюючої ролі зовнішнього контролю, забезпечення надійності та прозорості процедури державної акредитації. Сформовані принципи побудови системи показників та індикаторів зовнішньої оцінки діяльності ВНЗ. Надані пропозиції щодо вдосконалення переліку показників державної акредитації та їх сполученню з показниками громадської акредитації.

 

Ключові слова: якість освіти, державна акредитація, критерії якості освіти, суспільно-професійна акредитація.

 

Svizhevskaya S.A.

STATE ACCREDITATION

IN THE SYSTEM OF EXTERNAL MONITORING AND ASSESSMENT OF HIGHER EDUCATION INSTITUTIONS IN UKRAINE

State Higher Educational Institution «National Mining University»

Dnepropetrovsk, Karl Marx Prospect, 19, 49005

 

Abstract:  This article analyzes the indicators of f state accreditation and practice in terms of providing the incentive role of external control, reliability and transparency of state accreditation. Principles of system parameters and indicators of external evaluation of the university have been formed. The proposals are given for improving the list of indicators of state accreditation and combination with public accreditation indicators.

 

Keywords: quality of education, state accreditation, criteria of education quality, social and professional accreditation.

 

Доступність якісної освіти вимагає об'єктивності та прозорості процедур оцінювання діяльності вищих навчальних закладів (ВНЗ). Аналіз цієї діяльності виводить на широкий спектр питань, таких як корекція освітніх стандартів, розробка рекомендацій авторам методичної літератури та організаторам підвищення кваліфікації педагогів, вдосконалення управління якістю освіти.

Актуальність вирішення проблеми зовнішнього контролю діяльності ВНЗ в даний час обумовлена наступними основними факторами:

- Необхідністю забезпечення шляхом зовнішньої оцінки більшої орієнтації системи вищої освіти на потреби суспільства і особистості, її відповідності вимогам соціально-економічного розвитку країни, в т.ч. запитам ринку праці;

- Потребою збільшення стимулюючої ролі зовнішнього контролю і оцінювання в плані розвитку навчальних закладів, зростання їх самостійності , взаємодії з соціальними партнерами і інше.

- Змінами законодавчо-нормативної бази та розробкою нового покоління державних освітніх стандартів;

- Розвитком системи громадської експертизи, державно-громадських консультацій, громадського моніторингу стану і розвитку освіти;

- Проблемою співставлення вітчизняних і закордонних дипломів про вищу професійну освіту;

- Потребою підвищення об'єктивності та прозорості оцінки якості освітніх послуг, що надаються ВНЗ.

У зв’язку з цим необхідно приступити до розробки методичних рекомендацій в рамках реалізації завдань Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року заходу «Модернізація системи управління освітою:

Управління освітою повинно здійснюватися на засадах інноваційних стратегій відповідно до принципів сталого розвитку, створення сучасних систем освітніх проектів та їх моніторингу; розвитку моделі державно-громадського управління у сфері освіти, в якій особистість, суспільство та держава стають рівноправними суб'єктами і партнерами.

Для вирішення зазначених завдань необхідно:

- створити гнучку, цілеспрямовану, ефективну систему державно-громадського управління освітою, що забезпечуватиме інтенсивний розвиток та якість освіти, спрямованість її на задоволення потреб держави, запитів особистості.

- оптимізувати органів управління освітою та децентралізувати управління у цій сфері;

- перерозподілити функції і повноваження між центральними та місцевими органами управління освітою;

- забезпечити професіональний підхід під час здійснення добору та призначення керівників навчальних закладів, органів управління освітою;

- розробити систему заходів (науково-методичних, фінансово-економічних тощо) стосовно впровадження ідеї автономії навчальних закладів, розширення їх прав і можливостей щодо фінансової самостійності;

- забезпечити подолання бюрократизації в системі управління освітою, удосконалення порядку перевірок та звітності навчальних закладів;

- сприяти професійній підготовці компетентних менеджерів системи освіти, формування управлінців нової генерації, здатних мислити і діяти системно, у тому числі в кризових ситуаціях, приймати управлінські рішення в будь-яких сферах діяльності, ефективно використовувати наявні ресурси;

- запроваджувати нові ефективні форми підвищення кваліфікації керівників освіти;

- розвивати автоматизовані системи управління освітою».

Модернізація різнорівневих систем зовнішнього контролю і оцінки діяльності освітніх установ, спрямована на підвищення відкритості та прозорості процедур та результатів державної акредитації, повинна збільшити стимулюючу роль зовнішнього контролю і оцінювання для подальшого розвитку навчальних закладів і забезпечення орієнтації системи вищої освіти на потреби суспільства та особистості, а також вимогам соціально-економічного розвитку країни, в т.ч. запитам ринку праці.

Державна акредитація освітніх установ – одна зі складових системи контролю та оцінювання у сфері освіти. Законом України «Про вищу освіту» передбачені такі процедури оцінки умов, процесу та результатів діяльності освітніх установ як ліцензування, державна акредитація, підсумкова атестація випускників.

У світовій практиці існує також громадська (суспільно-професійна) акредитація.

Суспільно-професійна акредитація спрямована на зміцнення автономії освітнього закладу, підвищення його відповідальності за результати діяльності, гарантування якісної підготовки фахівців. Крім того, вона може забезпечити демонстрацію якості та конкурентоспроможності вищої освіти на міжнародному ринку через національну систему гарантії якості.

Процедура суспільно-професійної акредитації закладів освіти та освітніх програм прийнята практично в усьому світі, хоча форма її реалізації в різних країнах світу відрізняється.

Суспільно-професійна акредитація, на відміну від державної, що виконує більшою мірою, функцію контролю, має своєю метою сприяти вдосконаленню освіти та її подальшому розвитку, що дозволяє вищому навчальному закладу:

• продемонструвати високу якість надання освітніх послуг та підготовки;

• отримати незалежну оцінку якості підготовки фахівців;

• публічно заявити про високий рівень якості підготовки випускників;

• отримати рекомендації щодо вдосконалення рівня підготовки;

• підвищити конкурентоспроможність на ринку освітніх послуг;

• завоювати і зміцнити свої позиції на міжнародному ринку освітніх послуг;

• забезпечити і покращити працевлаштування випускників.

На додаток до перерахованих процедур в даний час спостерігається становлення нових форм оцінювання діяльності освітніх закладів: складання незалежними структурами рейтингів освітніх установ, експертиза програм розвитку ВНЗ і результатів їх реалізації при проведенні різних конкурсів, експертиза публічних доповідей (освітніх програм, програм розвитку ВНЗ та результатів їх реалізації).

У зв'язку з цим проектування змін у системі показників оцінки, а також алгоритму зовнішньої експертизи вимагає розуміння причин і цілей модернізації акредитаційних процедур. Не менш важливе визначення місця державної акредитації в ряду заходів з оцінки діяльності освітніх установ, в тому числі з урахуванням змін існуючих та появи нових контрольно-оцінюючих процедур, - становлення цілісної системи оцінювання діяльності ВНЗ.

Метою державної акредитації освітньої установи є встановлення його державного статусу (типу, виду, категорії). Крім цього державна акредитація підтверджує (встановлює) рівень і спрямованість реалізованих освітніх програм, а також відповідність змісту і якості підготовки випускників освітніх установ державним освітнім стандартам державним вимогам.

Державна акредитація виконує важливу роль в управлінні якістю освіти. Зовнішній контроль зазвичай стимулює діяльність освітнього закладу. Інформація, отримана при його проведенні, як правило, використовується для вирішення управлінських завдань (виявлення тенденцій розвитку, оптимізації діяльності методичних служб, тощо). Однак орієнтація на відповідність мінімальним вимогам далеко не завжди служить достатнім стимулом для розвитку освітніх установ. Йдеться про збільшення стимулюючої ролі зовнішнього контролю і оцінювання в плані розвитку навчальних закладів, відповідності результатів їх діяльності вимогам соціально-економічного розвитку країни, в т.ч. запитам ринку праці, більшої орієнтації на потреби суспільства і особистості.

Важливим напрямом вдосконалення є підвищення об'єктивності та прозорості процедур оцінювання діяльності освітніх установ. Ця умова пов'язана з участю в системі зовнішнього оцінювання громадськості (громадських спостерігачів та громадських експертів).

Такий  механізм організації оцінювання є механізмом узгодження. Він заснований на тісній кооперації виконавця і оцінювача. Оцінювання будується як спільна діяльність зовнішніх експертів, адміністрації, представників педагогічного колективу освітньої установи. Це дозволяє оптимізувати інтерпретацію отриманих даних, знімає бар'єри спілкування, захисні реакції. Результатом експертизи зазвичай є не тільки кількісна (кваліметрична), але і якісна (описова) оцінка, що дає не тільки більш повну, але і менш спотворену інформацію (прагнення приховати проблеми в цьому випадку відсутні, оскільки результати експертизи не служать підставою для прийняття адміністративних рішень вищим органом управління). Крім цього значущим є включення в оцінювання зацікавлених у підвищенні якості освіти в конкретному навчальному закладі територіальному утворенні людей: батьків, представників громадських організацій, органів місцевого самоврядування тощо.

Методики оцінювання, що будується на основі механізму зовнішнього контролю та стимулювання, відрізняються вимірювальною спрямованістю. Вони можуть застосовуватися для відбору, оцінки ситуації, однак ставлять оцінюваного в пасивну позицію, що очікує вердикту (висновків) експерта. Експертиза в цьому випадку може поєднуватися з публічним обговоренням рішень, прийнятих з ключових питань функціонування і розвитку ВНЗ.

В даний час оціночні процедури, в основі яких лежить механізм узгодження, слабо представлені у вітчизняній освіті. В тій чи іншій мірі вони можуть бути реалізовані при розвитку практики публічного звітування та громадської акредитації. Все залежить від того, який напрям розвитку даних процедур буде вибрано.

Наприклад, щодо розвитку практики публічного звітування можливі два підходи:

1. Інформація публічного звіту використовується при проведенні державної акредитації ВНЗ. Мова йде про те, що акредитація освітнього закладу повинна мати форму публічного захисту з обов'язковим виступом з доповіддю керівника освітнього закладу і наступним його обговоренням.

2. Публічний звіт адресований громадськості, і обговорення його має носити неформальний характер, будуватися як діалог громадських експертів (батьків, представників ВНЗ, викладацького та студентського колективів, тощо), адміністрації та органів самоврядування ВНЗ. Обговорення ні в якому разі не повинно призвести до отримання яких-небудь привілеїв для вишу або прийняттю санкцій, оскільки це створює ситуацію конкурентності і не дозволяє вести відверте обговорення існуючих проблем.

Перший з названих напрямів розвитку практики публічного звітування передбачає його побудову на основі механізму зовнішнього контролю і стимулювання. Другий передбачає включення механізму узгодження.

Умовою його якісного проведення є внутрішня мотивація замовників до поліпшення умов, процесу, а, отже, і результатів діяльності навчального закладу.

Що стосується громадської (суспільної, професійної) акредитації, то в даний час її розвиток в країні досить повільний.

Критерії та процедури громадської акредитації в країнах, де така існує, розробляються громадськими професійними структурами з урахуванням світового досвіду оцінки якості освіти і з тим, щоб відповідати вимогами Європейської асоціації забезпечення якості вищої освіти ENQA, а також міжнародних акредитаційних структур, що займаються оцінкою тих чи інших напрямків/спеціальностей професійної освіти. Організована відповідно до перерахованих вимог, громадська акредитація орієнтується на надання консалтингових послуг, допомагаючи освітній установі в підвищенні ефективності діяльності: забезпечення конкурентоспроможності випускників на ринку праці, а освітнього закладу – на ринку професійної освіти. Зазвичай процедура громадської акредитації займає тривалий час на відміну від державної, яка проводиться в стислі терміни. По суті, мова йде про освітній аудит на замовлення освітньої установи. Недоліки, виявлені аудиторами в ході перевірки, усуваються освітньою установою аж до досягнення нею встановлених громадською професійною організацією стандартів якості освіти, що і є підставою для видачі свідоцтва про суспільну акредитацію. Таким чином, розвивається практика громадської акредитації, що ґрунтується на пріоритетному використанні в оціночної діяльності механізму узгодження. Якщо ця лінія буде продовжена, а прецеденти дублювання змісту та організації суспільного і державного акредитації усунені, то аналізовані процедури будуть органічно доповнювати одна іншу і сприяти підвищенню якості освіти.

Розгляд ролі різних контрольно-оцінних процедур в цілісній системі оцінювання діяльності освітніх закладів, завдань їх модернізації, що відбуваються і прогнозовані зміни дозволяють змоделювати можливі варіанти розвитку зовнішньої експертизи діяльності ВНЗ в процесі державної акредитації.

Моделювання повинно обґрунтовуватись на тому, що державна акредитація свідчить про довіру держави, визнання (підтвердження) їм повноважень і компетентності акредитованого вузу у відповідній галузі освітньої діяльності. Тим самим держава виступає для людини і суспільства гарантом якості умов, процесу та результатів діяльності акредитованої установи. Не можна протиставляти вимоги до якості освіти з боку суспільства та з боку держави. Інша справа, що для держави важливі не індивідуальні або групові, а узагальнені інтереси. Подібна орієнтація не означає, однак, уніфікації ВНЗ і змісту освіти.

Сучасна політика України в галузі освіти виходить з необхідності надання людині можливості вибору, побудови індивідуального освітнього маршруту. Таким чином, мова сьогодні йде про побудову державної акредитації на основі показників, що відображають інтереси суспільства і людини.

При проектуванні системи зовнішнього оцінювання діяльності ВНЗ, необхідно вирішити ряд питань:

- Як повинні співвідноситися державна і громадська акредитація ВНЗ (незалежні самостійні процедури або взаємопов'язані, коли умовою проходження громадської акредитації є наявність державної, або, коли результати громадської акредитації враховуються при проведенні державної)?;

- Яким має бути баланс державної та громадської складової у процедурі державної акредитації;

- Які форми участі представників громадськості у державній акредитації?

Представлені питання взаємопов'язані. При зміні відповіді на одне з них може і має відбуватися зміна відповідей на інші.

Отже, потенційно можливі наступні зміни, спрямовані на збільшення стимулюючої ролі зовнішнього контролю і оцінювання та забезпечення відкритості та прозорості процедур та результатів державної акредитації:

1 . Зміни у змісті (показниках і критеріях оцінювання):

- Включення до переліку показників оцінювання, які не тільки перевіряють відповідність вимогам державного ліцензування, але і відтворюють вимоги громадськості, особливості вишу і середовища його функціонування (розвиток додаткової освіти, участь у конкурсах, проектах; інноваційна активність ВНЗ та її результати; відповідність результатів освіти, що надається навчальними закладами в рамках національної освітньої системи, місцевого ринку праці та вимог роботодавців);

- Перенесення акцентів при визначенні статусу освітньої установи з аналізу рівня і спрямованості реалізованих освітніх програм на оцінку якості результатів освіти студентів, в т.ч. для встановлення підвищеного статусу вишу серед ВНЗ даної групи;

- Розробка переліку акредитаційних показників за участю громадськості;

- Забезпечення прозорості показників, що характеризують діяльність освітніх установ: вони повинні бути зрозумілі не лише фахівцям, а й широкому колу громадськості (студентам, їх батькам, роботодавцям, представникам громадських організацій);

2. Зміни у складі суб'єктів оцінювання:

- Проведення зовнішньої експертизи за участю представників громадськості, які можуть виступати як громадські спостерігачі та/або громадські експерти;

- Включення в експертну комісію не тільки працівників освіти, а й інших зацікавлених осіб, існуючих поза сферою освіти;

- Зміна (розширення) повноважень (функцій) представників громадськості;

- Нормативне закріплення обов'язковості участі громадськості.

3. Зміна ролі громадської акредитації в ряду процедур оцінки якості освіти:

- Можливість подання державній акредитаційній комісії результатів суспільної (суспільно-професійної) експертизи у вигляді змістовного відкликання та/або свідоцтва про суспільну акредитацію, з одночасним підтвердженням вагомості подібних матеріалів для прийняття рішення про державну акредитацію;

4. Зміна змісту баз даних про освітні установи, що мають державну акредитацію:

- Публікація не тільки переліку ВНЗ, але і їх характеристики.

 

Зміни можуть поєднуватися, проте пропонується три моделі, які розрізняються принципово. Вони представлені в таблиці: (табл.1)

Таблиця 1

Моделі зовнішньої експертизи діяльності освітніх установ загальної освіти та початкової професійної освіти в процесі державної акредитації

Організація та зміст оцінювання якості освіти та показників діяльності ВНЗ в процесі державної акредитації	Участь громадськості
	Суб’єкти	Форма участі
Модель 1. Державно - громадський контроль Експертиза (встановлення відповідності) змісту, рівня і якості підготовки випускників вимогам освітнього стандарту і показникам діяльності для прийняття рішення про державну акредитацію ВНЗ (бінарна оцінка: акредитовано - не акредитовано): - Виконання вимог в частині обов'язкового мінімуму змісту основних освітніх програм (ОПП), максимального обсягу навчального навантаження студентів, повноти виконання ОПП (на основі експертизи навчальних планів, освітніх програм, розкладу навчальних занять); - Відповідність змісту, рівня і якості підготовки випускників ВНЗ вимогам стандарту (на основі результатів підсумкових атестацій і (або) виконання спеціалізованих тестових завдань, контрольних та інших кваліфікаційних робіт, рекомендованих до застосування державним ВНЗ відповідного рівня).	Представники громадськості: - Працівники освіти (представники професійних громадських організацій працівників освіти: об’єднання викладачів, керівників інших ВНЗ, ветеранів педагогічної праці тощо) - Які не є працівниками освіти (представники рад ВНЗ (наглядових, Вчених), батьківських комітетів, професійних організацій) - Представники роботодавця - Представники органу місцевого самоврядування   Пропозиція: нормативно зафіксувати обов'язковість участі громадськості	- Спостереження під час спеціалізованих тестових завдань, контрольних та інших кваліфікаційних робіт; - Спостереження за роботою експертних комісій; - Представництво в експертних комісіях: оцінка об'єктивності представлених ВНЗ даних, оцінка діяльності ВНЗ за акредитаційними показниками; - Представлення результатів обстеження ВНЗ акредитаційній  комісії
МОДЕЛЬ 2. Суспільно-державний контроль Експертиза процесу і результатів освіти для прийняття рішення про державну акредитацію (диференційована оцінка). Включення до переліку акредитаційних показників не тільки на відповідність вимогам стандарту, але і відображення вимог громадськості.
МОДЕЛЬ 3. Експертиза відповідності змісту і якості підготовки випускників вимогам стандарту і показниками діяльності (див. модель 1) з ініціативи ВНЗ, що претендує на додаткове фінансування, доповнюється результатами розгляду комісії громадської експертизи.

 

Модель 1 зберігає у своїй основі показники і методику оцінювання, що застосовувалися в процесі обстеження та передбачають бінарну оцінку (відповідає - не відповідає), достатню тільки для прийняття рішення про державну акредитацію. Зміни мінімальні. Вони полягають у деякому розширенні участі громадськості. Присутність в процесі експертизи громадських спостерігачів (не мають права втручання) має позитивно впливати на дотримання процедури, забезпечувати, з одного боку захист інтересів і прав освітньої установи, а з іншого - споживачів освітніх послуг.

Переважаючою залишається державна складова оцінювання. Дана модель державної акредитації не достатньо стимулює розвиток ринку освітніх послуг, орієнтацію на вимоги їх споживачів.

Модель 2 передбачає значні зміни у змісті та процедурі акредитації, пов'язані з розширенням участі громадськості в оцінюванні діяльності ВНЗ.

По-перше, представники громадськості залучаються до визначення показників і критеріїв оцінювання. Виділяють дві групи показників:

1. Показники, що забезпечують перевірку відповідності вимогам освітніх стандартів і показниками діяльності (мінімальний набір, однаковий для всіх ВНЗ даного типу та виду, критерії визначаються з урахуванням профільної специфіки);

2 . Показники, що відображають вимоги громадськості, в т.ч. професійної.

По-друге, передбачається суміщення (одночасне проведення) процедур державної експертизи (оцінка першої групи показників) та громадської експертизи (оцінка другої групи показників). В якості громадських спостерігачів та експертів можуть виступати працівники засобів масової інформації, члени батьківських комітетів, наглядових рад, громадських, в т.ч. суспільно-професійних об'єднань та організацій, працівники освітніх установ, представники роботодавців, органів державної влади та місцевого самоврядування. Повноваження громадських спостерігачів та експертів підтверджуються відповідними посвідченнями.

У частині показників, використовуваних для встановлення/підтвердження типу та виду ВНЗ при експертизі, ймовірно, необхідно зберегти бінарну оцінку (відповідає - не відповідає). Якщо ж потрібно визначити показники, які перевищують традиційні вимоги за результатами державної акредитації, необхідне введення диференційованої оцінки по обох групах показників. У цьому випадку раціонально проводити два етапи експертизи. Спочатку оцінюються формальні показники, за якими неможливо дати диференційовану оцінку (наприклад, відповідність максимального навантаження вимогам освітнього стандарту). Отримані оцінки виступають своєрідними «критеріями допуску» до диференційованої оцінки показників якості освіти, яка проводиться на основі зіставлення з середніми по території показниками для ВНЗ даного типу та виду.

Така організація оцінювання значно складніше існуючої, але вона дозволить органам управління освітою здійснювати стимулювання установ, що займаються інноваційною діяльністю, мають високі показники якості освіти. Для цього буде необхідно розробити нормативно-правове забезпечення обліку результатів державної та громадської експертизи для прийняття рішень про стимулювання ВНЗ. Водночас суміщення за часом процедури державної та громадської експертизи може створювати в освітній установі зайву напруженість, негативно позначатися на освітньому процесі, що необхідно врахувати, перш ніж приймати рішення про перехід на дану модель. Потрібно врахувати також, що необхідність прийняття на підставі результатів державної та громадської експертизи рішення про матеріальне стимулювання ВНЗ, неминуче вимагає формалізації показників оцінювання (інакше неможливо зіставлення ВНЗ).

Модель 3 на відміну від попередньої виходить з того, що в умовах розвитку громадської акредитації більш раціональним рішенням є не розширення функцій державної акредитації, а використання при її проведенні потенціалу громадської акредитації. Вона передбачає роздільне проведення державної та громадської експертизи при зростанні значимості останньої. Всі додаткові показники, про які говорилося при розгляді моделі 2, в цьому випадку оцінюються при проведенні громадської акредитації (яка не співпадає за часом з державною), а потім розглядаються комісією з державної акредитації. При цьому якщо ВНЗ не претендує на додаткове фінансування та/або не відчуває потреби в допомозі з боку громадських/суспільно-професійних організацій при проведенні аналізу та оцінки власної діяльності, воно має право проходити тільки експертизу по мінімальному обов'язковому набору показників з недиференційованою (бінарної) їх оцінкою: відповідає - не відповідає.

В останньому випадку дана модель передбачає повну незалежність державної та громадської експертизи на етапі їх проведення. Тоді на додаток до перерахованих вище нормативно-правових рішень потрібно визначення переліку тих суспільних структур, результати експертизи яких можуть розглядатися в процесі державної акредитації. У перспективі такий спосіб може бути основою формування мережі незалежних недержавних акредитаційних агенцій.

Принципи формування системи показників та індикаторів зовнішньої оцінки діяльності ВНЗ розробляються з урахуванням необхідності забезпечення стимулюючого характеру акредитації:

·                   Забезпечення повноти та комплексності оцінки;

·                   Мінімізація системи показників з урахуванням потреб різних рівнів управління освітою , замовників і споживачів освітніх послуг;

·                   Максимальне використання індикаторів, що визначаються на основі даних державного статистичного обліку, оптимальність використання джерел первинних даних для визначення показників якості та ефективності освіти;

·                   Сполучення показників суспільного і державного акредитації, показників, які використовуються при акредитації освітніх програм різного рівня і спрямованості, з урахуванням специфіки кожного з них;

·                   Орієнтація на запит споживачів освітніх послуг;

·                   Інструментальність і технологічність показників (з урахуванням існуючих можливостей збору даних, методик вимірювань, аналізу та інтерпретації даних, підготовленості споживачів до їх сприйняття);

·                   Оптимальність використання джерел первинних даних для визначення показників якості та ефективності освіти;

·                   Порівнянність системи показників з міжнародними аналогами;

·                   Дотримання морально-етичних норм у відборі показників.

Крім цього специфіка якості освіти обумовлює необхідність використання при його оцінці не тільки формалізовані, а й експертні оцінки. Об'єктивність зовнішніх оцінок в першому випадку досягається використанням надійних джерел інформації, а в другому – кваліфікацією експертів.

При використанні індикаторів, заснованих на статистичних даних, у висококваліфікованих експертах та участі представників громадськості немає необхідності, оскільки подвійність оцінок виключена. Залучення експертів потрібно, коли оцінювання не може бути алгоритмізоване, а їх роль полягає у формуванні уявлення про той чи інший показнику якості. Результатом вимірювання є узагальнена думка експертів, виражена у вигляді кількісних або якісних оцінок.

Основою повноти та комплексності оцінювання є розуміння того, що для одержання дійсно якісної освіти потрібно забезпечення якості самих вимог (цілей, стандартів і норм, в т.ч. критеріїв оцінки діяльності ВНЗ) і ресурсів (кадровий потенціал, матеріально-технічне забезпечення, фінанси і т. д.), тобто якість умов (витрат на освітні умови). При дотриманні цих двох аспектів якості важливу роль відіграє якість освітніх процесів (наприклад, освітні технології). Якість результатів діяльності ВНЗ, таким чином, є однією з груп показників якості освіти багато в чому залежною від інших.

Розвиток системи громадської (суспільно-професійної) акредитації освітніх установ та її взаємодія з державною акредитацією потребує вирішення багатьох питань і завдань. Як першочергові необхідно назвати наступні:

- Хто і як буде здійснювати оцінювання;

- Хто і як оцінить якість проведеної оцінки, якість діяльності громадських акредитаційних структур або, кажучи іншими словами, яка буде процедура визнання тією чи іншою агенцією;

- Яким чином необхідно розмежувати об'єкти і предмети оцінювання при проведенні державної і суспільної акредитації; які умови визнання суспільно-професійної оцінки при проведенні державної акредитації?

При пошуку відповідей на дані питання необхідно звернутися до світового досвіду, враховуючи власні традиції.

Забезпечення участі громадськості в оцінюванні діяльності освітніх установ вимагає формування незалежних структур з проведення громадської (суспільно-професійної) акредитації освітніх програм, що з урахуванням особливостей нашої країни можливе лише при створенні відповідних умов розвитку недержавної системи оцінки освіти на державному рівні.

По-перше, на державному рівні має бути визнана необхідність участі громадських (суспільно-професійних) організацій у державній акредитації.

По-друге, держава повинна делегувати частину повноважень громадським (суспільно-професійним) організаціям та розробити нормативні основи визнання результатів громадської акредитації при проведенні державної.

По-третє, необхідно розробити вимоги до громадських (суспільно-професійних) організацій, що проводять експертизу, які гарантуватимуть професіоналізм і об'єктивність оцінки, а також відповідність діяльності організації законодавству.

Нарешті, необхідно забезпечити науково-методичну та організаційно-правову підтримку діяльності громадських (суспільно-професійних) організацій з акредитації.

Важливою складовою ефективного проведення державної акредитації є інформаційне забезпечення процедури. До інформаційної бази даної процедури відносяться не тільки накази і вимоги, а й методичні рекомендації з підготовки та проходження державної акредитації для керівників освітніх установ, підготовки та проведення державної акредитації для організацій, що здійснюють експертизу, які проводять педагогічні вимірювання, а також експертів. Питання державної акредитації та участі в ній представників громадськості необхідно обговорювати в засобах масової інформації: друкованих виданнях органів управління освітою, місцевих газетах. Бажано, щоб у відкритому доступі в мережі Інтернет були опубліковані різні матеріали, як для керівників освітніх установ, експертів, так і для широкого кола зацікавленої громадськості (батьків, студентів, роботодавців). Наявність таких публікацій є одним із шляхів забезпечення відкритості та прозорості процедури і результатів державної акредитації.

Окремої уваги при організації державно-громадської акредитації заслуговує вибір форм роботи експертної комісії. Перелік форм роботи при проведенні такої акредитації:

1. Спостереження за діяльністю освітньої установи.

2. Відвідування відкритих заходів.

3. Індивідуальні бесіди з адміністрацією ВНЗ, членами атестаційних комісій, студентами, батьками.

4. Аналіз освітньої документації регламентного характеру.

5. Аналіз результатів діяльності освітньої установи з реалізації завдань, передбачених Статутом ВНЗ, вимогами освітнього стандарту.

6. Експертна оцінка результатів управлінської діяльності керівних працівників освітньої установи – відповідно до вимог заявленої кваліфікаційної категорії.

Висновки:

Модернізація процедури державної акредитації пов'язана з тією функцією, яке вона займає в системі зовнішнього контролю і оцінки діяльності ВНЗ.

Розробка змісту (показників) та організації (алгоритму дій) державної акредитації неможлива без розгляду питань співвідношення державної і громадської складової у процедурі державної акредитації, державної та громадської акредитації ВНЗ, статусу і повноважень громадських організацій, що проводять оцінку якості освіти, нормативно-правового забезпечення розвитку процедур державно-громадської акредитації.

При цьому державна і громадська акредитація розглядаються не як формальні процедури, а як можливість здійснення комплексної оцінки діяльності освітніх установ. Основними результатами такої оцінки для освітньої установи буде:

• виявлення  проблемних питань та аналіз причин, що їх зумовлюють;

• планування дій з підвищення якості та забезпечення доступності освіти;

• формування системи моніторингу на основі запропонованих критеріїв і показників;

• мобілізація  педагогічного колективу на вирішення виявлених проблем;

• краще розуміння досягнень і проблем освітньої установи з боку територіального співтовариства;

• зацікавлена участь соціальних партнерів у розвитку освітньої установи та забезпеченні високих результатів за різними напрямками діяльності.

 

Література:

1.     Указ Президента України № 344/2013//Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року

2.     Закон України «Про вищу освіту»//Відомості Верховної Ради України, 2002, N 20, ст.134 )//http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2984-14

3.     Standards and Guidelines for Quality Assurance in the European Higher Education Area// Accessed 11 March 2007// www.bologna-bergen2005.no/Docs/00-Main_doc/050221_ENQA_report.pdf

4.     Общественно-профессиональная аккредитация// http://edu.tltsu.ru/sites/site.php?s=2096&m=21362