УДК 378.37.013.75
АКРЕДИТАЦІЯ ЯК ІМІДЖЕВА СТРАТЕГІЯ
ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Свіжевська Світлана Андріївна, начальник відділу ліцензування і акредитації Державного ВНЗ «Національний гірничий університет»
Вища освіта в світі переживає новий еволюційний виток свого розвитку. Чим краще побудована система освіти в державі, тим воно є стабільнішим і авторитетнішим на міжнародній арені. Досягнення в освітній сфері тягнуть за собою зростання якісних показників у всіх інших сферах життєдіяльності суспільства. На сьогоднішній день національна вища освіта має безліч проблем – це і демографічні, і фінансові, і соціально-політичні. Пострадянська епоха надала вищій освіти недержавний «відтінок», випустивши на освітню арену ряд недержавних вузів. Вступ вищих навчальних закладів в конкурентну боротьбу поставив перед ними нові вимоги і завдання. Забезпечення успіху на ринку освітніх послуг вимагає від вузів пошуку нових механізмів, спрямованих на створення стійкого позитивного іміджу на ринку, створення або зміцнення бренду вузу і формування лояльної вузу споживчої аудиторії.
Забезпечення високої конкурентоспроможності набуває статусу визначального чинника виживання вузу в сучасних умовах, коли бюджетне фінансування може бути розподілено не тільки між державними, а й приватними вузами, які також беруть участь у конкурсі позабюджетних місць. У цих умовах вуз вже не може використовувати старі механізми функціонування, що не забезпечують йому належної гнучкості та адаптивності при виборі стратегії конкурентної поведінки і здійсненні конкретних заходів, спрямованих на формування конкурентних переваг на ринку освітніх послуг.
Існуючі у країні методики оцінки діяльності вузів мають значні недоліки оцінки конкурентоспроможності. Більшість пропонованих методик побудовані на основі шаблонних процедур, при цьому оцінка конкурентоспроможності найчастіше здійснюється в формі мультиплікативного критерію. Усі пропоновані підходи не оперують раціональними поясненнями розрахунку вагових показників, що значно знижує їх якість.
Потрібно розробляти і розвивати таку стратегію, яка на основі аналізу підходів до конкуренції вузів, буде здатна виявити такі складові: наявність у вузу необхідного потенціалу для участі в конкурентній боротьбі, заснованого на розвитку ресурсного потенціалу вузу, використанні особливостей зовнішнього і внутрішнього середовища та реалізації ефективної конкурентної стратегії; здатність вузу функціонувати на ринку освітніх послуг в безкризовому режимі і досягати унікальних конкурентних переваг у порівнянні з іншими вузами; здатність вузу задовольняти потреби різних груп споживачів освітніх послуг (студентів та їх батьків, роботодавців і держави) з максимальним рівнем корисності і економічної ефективності; здатність вузу реалізовувати потреби суспільства в освітніх послугах високої якості і необхідного для інноваційного розвитку економіки країни складу; здатність розвивати позитивний імідж за всіма видами діяльності, формувати лояльну споживчу аудиторію і створювати стійкі зв'язки зі стейкхолдерами всіх типів; здатність вузу здійснювати раціональне фінансування всіх видів обов'язкової та додаткової діяльності, спрямованих на створення конкурентних переваг; здатність залучати бюджетні та додаткові фінансові ресурси для реалізації своєї основної діяльності та здійснення проектів, спрямованих на створення нових конкурентних переваг; здатність підтримувати стійку конкурентну позицію, як на внутрішньому, так і на глобальному ринку освітніх послуг.
Таким чином, імідж вузу - це загальне уявлення, що складається з набору переконань і відчуттів, яке складається у споживачів (реальних і потенційних) освітніх товарів і послуг навчальної організації.
Позитивний імідж підвищує конкурентоспроможність освітньої установи на ринку. Він приваблює споживачів освітньої послуги і партнерів, збільшує їх кількість, він полегшує доступ освітнього закладу до ресурсів (фінансових, інформаційних, людських, матеріальних). Імідж освітнього закладу повинен підтримуватися відповідною системою цінностей, переконань і норм, що складають корпоративну культуру вузу і задають студентам і співробітникам орієнтири поведінки і дій.
Структуру іміджу ВНЗ складають: імідж освітнього товару (послуги); імідж споживачів освітнього товару (послуги); внутрішній імідж вузу ; імідж керівника вузу ; імідж викладачів і студентів вузу ; візуальний імідж вузу ; соціальний імідж вузу ; бізнес - імідж вузу.
Імідж вузу формується для вирішення тактичних завдань , він динамічний, повинен відповідати моді, підкреслювати позитивні риси вузу, працювати на коригування реальної ситуації і відображати сучасні тенденції.
Саме цей факт і послужив впровадженню процесу акредитації вузів в Україні як відповідь на потреби споживачів вищої освіти - абітурієнтів та студентів, їх батьків та роботодавців. Але оцінювання ВНЗ за різними критеріями і параметрами існує і в інших країнах, причому з'явилося воно набагато раніше і має більш зрозумілу і оптимальну для вузів і абітурієнтів структуру.
Вищі навчальні заклади створюють свої системи гарантій якості освіти, засновані на відповідність їх навчальних програм, матеріальних ресурсів, науково-методичного забезпечення, кадрів та структури управління певним вимогам, що пред'являються з боку суспільства, особистості і держави.
У світовій практиці застосовуються різні підходи до оцінки якості роботи ВНЗ: іміджевий, результативний і загальний.
Іміджевий підхід використовує експертний механізм для оцінки рівня професійних освітніх програм та навчальних закладів в цілому. Результативний заснований на вимірюванні кількісних показників діяльності ВНЗ. Загальний підхід базується на принципах загального управління якістю (Total Quality Management, TQM) і вимог до систем менеджменту якості Міжнародної організації зі стандартизації (International Organization for Standardization, ISO). Розглянемо реалізацію перших двох підходів за кордоном і в Україні.
Історично сформувалися «англійська модель», в основі якої лежить внутрішня самооцінка вузівського академічної спільноти, і «французька модель», заснована на зовнішній оцінці вузу з точки зору його відповідальності перед суспільством і державою.
«Американська модель» акредитації освітніх установ та освітніх програм, очевидно, являє собою найбільш вдале поєднання ідей «англійської» і «французької» моделей.
Акредитація – це система контролю якості освіти, яка дозволяє врахувати інтереси всіх зацікавлених у розвитку освіти сторін і поєднує суспільну та державну форми контролю. Основні цілі акредитації полягають у тому, щоб :
• забезпечити прогрес у вищій освіті за рахунок розробки критеріїв і принципів оцінки ефективності освіти;
• стимулювати розвиток освітніх установ і вдосконалення освітніх програм шляхом безперервного самообстеження і планування;
• гарантувати суспільству, що навчальний заклад або конкретна освітня програма мають правильно сформульовані цілі та умови їх досягнення;
• забезпечити допомогу у становленні та розвитку вузів і в реалізації освітніх програм;
• захистити навчальні заклади від втручання в їх освітню діяльність та утиску їх академічних свобод
Акредитація вважається спеціалізованою (професійною), якщо оцінюються окремі освітні програми та діяльність вузу з підготовки фахівців певних професій. Акредитація вважається інституційною, якщо оцінюється навчальний заклад у цілому як суспільний інститут.
Акредитацію освітніх установ у США слід розглядати як систему колективної саморегуляції для збереження балансу між правами навчальних закладів на академічну свободу і їх відповідальністю перед державою і суспільством.
Стандарти (критерії) інституційної акредитації є змістовною основою вимірювання ефективності діяльності університету відповідно до свого призначення. Спочатку використовувалися кількісні показники (чисельність професорсько-викладацького складу, ресурси бібліотеки, обладнання лабораторій, фінанси і т.д.), які дозволяли легко і порівняно просто оцінювати роботу різних університетів. У перші десятиліття XX століття саме ці показники допомогли навести порядок в галузі вищої освіти.
Проте потім стандарти були піддані гострій критиці з боку вузівської адміністрації, а їх автори звинувачені в «стандартизації» освіти. Регіональні агентства з акредитації вузів відмовилися від використання кількісних стандартів, сам термін «стандарти» був замінений на термін «критерії». Критерії, як правило, мають описовий характер і передбачають не кількісну, а експертну оцінку.
Кожне з шести регіональних акредитаційних агентств США розробляє свої критерії, які широко обговорюються, детально прописуються, регулярно переглядаються і доводяться до відома університетів. Загальноприйнятими є дев'ять критеріїв: цілісність університету; цілі, планування і ефективність; управління і адміністрація; освітні програми; професорсько-викладацький склад та обслуговуючий персонал; бібліотека, комп'ютери та інші джерела інформації; обслуговування студентів і забезпечення умов для освіти; матеріальні ресурси, приміщення, обладнання; фінанси.
Акредитація університету підтверджує, що він має обґрунтовані цілі, ресурси (необхідні для досягнення цілей), докази досягнення цілей, перспективи досягнення цілей у майбутньому.
Історично спеціалізована акредитація (акредитація освітніх програм) в США передувала появі інституційної акредитації. Проте в даний час організації з професійної акредитації, як правило, вимагають, щоб університет спочатку отримав інституційну акредитацію, перш ніж буде акредитована окрема освітня програма.
У центрі уваги спеціалізованої акредитації, як правило, знаходиться тільки змістовна сторона процесу навчання: фундаментальні знання, спеціальні знання, практичні навички, навички проектування, використання комп'ютерів.
Важливо відзначити, що якщо при інституційній акредитації деякі недоліки діяльності університету можуть компенсуватися за рахунок інших переваг, то спеціалізована акредитація дотримується принципу - освітня програма сильна настільки, наскільки є сильною її найслабша ланка. Програма акредитується тільки в тому випадку, якщо всі її блоки відповідають критеріям.
Процес спеціалізованої акредитації зводиться до наступного:
• акредитаційні агентства за допомогою експертних комісій визначають прийняття рішення;
• навчальний заклад і освітня програма описуються в ході самообстеження і самооцінки;
• група експертів знайомиться з освітньою установою і програмою, матеріалами самообстеження і самооцінки і формує висновок, який доводиться до відома агентства і вузу;
• навчальний заклад представляє відповідь на висновок експертів;
• відповідна комісія агентства на основі даних самообстеження, висновки експертів і відповіді вузу приймає рішення надати (підтвердити ) або зняти акредитацію (позбавити акредитації).
Основними функціями спеціалізованої акредитації є наступні: надання допомоги абітурієнтам у виборі навчального закладу, сприяння урядовим органам у прийнятті рішень з підтримки освітніх установ, надання допомоги приватним підприємствам і організаціям з розміщення інвестицій в освітню сферу.
Найбільш авторитетною організацією, що акредитує освітні програми в галузі техніки і технологій, є Accreditation Board for Engineering and Technology (ABET). В даний час, АВЕТ акредитує більше 3100 програм в більш ніж 600 коледжів і університетів по всьому світу. Щороку більше 2000 добровольців з 31 товариств-членів сприяють цілям АВЕТ в забезпеченні якості освіти в галузях прикладних наук, обчислювальної техніки та інженерних технологій, виступають в якості програмних оцінювачів комітету, членів ради, комісарів, і членів Ради директорів. Основними вимогами до якості підготовки фахівців в галузі техніки і технологій відповідно до її критеріїв є наступні: знання і розуміння сучасних науково-технічних, суспільних і політичних проблем; вміння застосовувати природничі, математичні та інженерні знання на практиці; вміння застосовувати навички та вивчені методи в інженерній практиці; здатність проектувати процеси або системи у відповідності з поставленими завданнями; здатність планувати і проводити експеримент, фіксувати і інтерпретувати дані; здатність працювати в колективі за міждисциплінарної тематики; здатність ефективно взаємодіяти в колективі; професійна і етична відповідальність; широка ерудиція, достатня для розуміння глобальних соціальних наслідків інженерних рішень; розуміння необхідності і здатність вчитися постійно.
У Європі поки що відсутня єдина система інституційної оцінки діяльності освітніх установ, аналогічна системі акредитації в США. Проте в кожній країні існують свої підходи до забезпечення та оцінки якості вищої освіти.
У Великобританії створена багатоступенева система акредитації університетів і їх освітніх програм при чільної ролі урядової організації Quality Assurance Agency (QAA). Ряд британських вузів проводить оцінку освітніх програм інших навчальних закладів за узгодженими з QAA критеріями. Наприклад, The Open University (OU) в 1992 році створив свою структуру - The Open University Validation Services (OUVS), яка займається акредитацією освітніх установ і валідацією (ратифікацією) освітніх програм, у тому числі за межами Великобританії.
Вимогами OUVS для акредитації освітніх установ є наступні: створення відповідної освітньої середовища; незалежність у реалізації освітніх програм; ефективна організація академічної активності ; ефективна система гарантій якості; наявність інтелектуальної власності; відкритість для зовнішніх рекомендацій; фінансова безпека.
The Open University Validation Services виробляє наступні види оцінок: діагностичну, визначальну щодо здібностей і готовності до реалізації освітніх програм, а також виявляти можливі проблеми в навчанні (інтерв'ю, тести); формуючу, що вивчає елементи зворотного зв'язку як частини освітнього процесу (завдання, реферати, робочі зошити, семінари); підсумкову, що оцінює досягнення або недоліки щодо результатів навчального процесу (усні та письмові іспити, проекти).
Основними принципами оцінок OUVS є: оцінки повинні бути відкритими, справедливими, обґрунтованими і достовірними; оцінки повинні бути адресними по відношенню до результатів процесу навчання; критерії, за якими проводяться оцінки, повинні бути ясними для всіх; академічні оцінки повинні бути по можливості колективними; результати не є предметом обговорення поза організацією, яка піддається оцінці; результати регулярно піддаються переоцінці.
Акредитація, проведена The Open University Validation Services, має на меті підтвердження таких позицій: відповідність ресурсів організації (викладацький склад, матеріальна база, інформаційні можливості, фінанси) реалізованим освітнім програмам; відповідність процедур внутрішньої системи гарантій якості освітнім стандартам; дотримання прав студентів.
Основні критерії OUVS мають такі характерні риси: відсутність кількісних показників; заохочення академічної та дослідницької активності викладачів в областях, відповідних викладаються курсам; вимоги до системи гарантій якості освіти, включаючи систематичний моніторинг студентської академічної активності та її результатів з боку внутрішніх і зовнішніх екзаменаторів, в тому числі виробничих експертів.
Останнім часом в Європі все більш популярною стає зовнішня оцінка якості вищої освіти. Основними принципами створення внутрішньо вузівських систем забезпечення якості освіти в університетах, що функціонують в режимі самоврядування, з позиції зовнішньої оцінки є: регулярні перевірки рівня відповідності діяльності і змісту освітніх програм основним цілям і завданням університету; наявність відповідальної особи чи структури для проведення експертних оцінок діяльності та планування розвитку університету; наявність розгалуженої та ефективної інформаційної системи для підтримки процедур самообстеження; регулярна самооцінка діяльності (служб управління, програм) та експертна оцінка для перевірки результатів самообстеження університету; своєчасна реакція на результати зовнішніх експертиз шляхом вдосконалення методів і структур управління, освітніх програм, перерозподілу матеріальних і фінансових ресурсів, введення в практику системи заохочень і санкцій.
В Австралії новий підхід до акредитації освітніх програм, розроблений в 1996 році Інститутом інженерів Австралії спільно з Австралійським Радою деканів інженерних факультетів, приділяє велику увагу використанню внутрішніх механізмів систем гарантії якості. Нові критерії акредитації інженерних програм орієнтовані в основному на результати, а не на процеси. Процедура акредитації включає, поряд з внутрішніми оцінками і гарантіями якості, зовнішні критерії та рекомендації з боку промислових підприємств. В цілому процес акредитації орієнтований на інновації та розвиток інженерних програм відповідно до вимог сучасного виробництва .
Основними критеріями акредитації є наступні: якість початкової підготовки студентів, прийнятих до університету; вимоги до випускників; вимоги до викладачів і студентів; академічні програми; професійна практика.
Особливості даних критеріїв полягають в тому, що вони припускають: великі свободи для університетів у формуванні навчальних планів: особливу увагу до якості підготовки фахівців; необхідність постійного вдосконалення освітніх програм з метою підвищення їх якості; стимулювання інновацій в освітніх стандартах.
Новий підхід до акредитації освітніх програм в Австралії передбачає поворот уваги до використання внутрішніх механізмів і систем гарантії якості.
Останнім часом у світовій освітній системі все ширше застосовується поняття «транснаціональна освіта». Воно означає освіту, отриману студентом, які проживають в своїй країні, в університеті іншої країни. Причому не студент перетинає кордон, вирушаючи на навчання в іншу країну, а освітні програми перетинають кордон і стають транснаціональними. Перетин кордонів при транснаціональній освіту здійснюється або фізично (викладачі, навчальні матеріали), або віртуально (дистанційне навчання з використанням телекомунікації та Internet-технологій).
Для міжнародного контролю за якістю транснаціональної освіти створена організація Global Alliance for Transnational Education (GATE).
Аналіз методів забезпечення і оцінки якості вищої освіти за кордоном свідчить про різні підходи і в традиціях різних країнах. Однак, так чи інакше, в різних підходах та системах оцінки основна увага приділяється ресурсам, процесам і результатам. Відмінності стосуються того, на що приділяється більше уваги і в якій мірі.
Загальноприйнятими є чотири умови успішного запровадження та розвитку культури якості. До них відносяться: належне керівництво вузом і формування спільноти (на противагу адміністративним заходам ); розвиненість стратегічного мислення , що базується на адекватному аналізі діяльності ВНЗ (SWOT або аналогічні аналітичні інструменти); сильна вузівська автономія (помічено її позитивний вплив на ефективний розвиток культури якості; достатні фінансові та людські ресурси (включаючи схеми розвитку персоналу).
Таким чином, якість освіти має загальносвітову основу, а проведення процедури акредитації носить іміджевий характер.
В основу сформованої в Україні системи державної акредитації - це були 90-ті роки - була покладена американська модель. Це цілком природно, оскільки в середині 90-х років системи акредитації в Європі ще не було, а американці займаються акредитацією більше ста років. Вони теж до цієї системи прийшли «не від хорошого життя» - на початку минулого століття в США був такий же освітній бум, який трапився в Україні в останнє десятиліття.
Основу механізму регламентації діяльності вищих навчальних закладів та системи забезпечення якості освіти в Україні становлять процедури ліцензування та акредитації. Крім того, існують допоміжні процедури, що визначають рівень якості освіти, – рейтингування та моніторинг роботи навчальних та наукових закладів та їх підрозділів. Особлива роль державної акредитації полягає в тому, що вона має гарантувати відповідність якості та рівня навчання державним вимогам, і випускники навчальних закладів, що навчалися за акредитованими спеціальностями, мають право на отримання документа про освіту державного зразка.
Втім, обов’язковість державної акредитації не передбачує рекламування українських університетів як освітнього бренду у світовому просторі.
Для здійснення поставленої мети в Україні є всі необхідні складові інформаційної інфраструктури, існує розвинена телекомунікаційна структура, системи захисту інформаційного змісту та верифікації інформації в глобальній мережі Internet, розробляються різноманітні технології менеджменту інформаційних послуг. Функціонують портали для збору статистичної та аналітичної інформації діяльності органів державної влади і портал Міністерства освіти науки України.
Однак все ще важливим залишається питання, чи всі зазначені зміни та спроби реформування галузі призвели чи, що є найважливішим, можуть призвести до удосконалення якості системи освіти України, оскільки за результатами одного з найбільш авторитетних світових університетських рейтингів The Times Higher Education-QS World University Rating жоден з українських ВНЗ не потрапив до 400 кращих.
Про необхідність реформування галузі вищої освіти свідчать факти прийняття таких документів, як Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту № 1258 від 20. 12. 2010 р. «Щодо Плану реалізації завдань, визначених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 1728 «Про затвердження плану заходів щодо розвитку вищої освіти на період до 2015 року» та Указ Президента України від 25 червня 2013 року №344/2013 «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року», в якому, зокрема, зазначається: «Управління освітою повинно здійснюватися на засадах інноваційних стратегій відповідно до принципів сталого розвитку, створення сучасних систем освітніх проектів та їх моніторингу; розвитку моделі державно-громадського управління у сфері освіти, в якій особистість, суспільство та держава стають рівноправними суб'єктами і партнерами.
Необхідно створити гнучку, цілеспрямовану, ефективну систему державно-громадського управління освітою, що забезпечуватиме інтенсивний розвиток та якість освіти, спрямованість її на задоволення потреб держави, запитів особистості».
Серед Основних завдань Національної стратегії:
«VII. Національний моніторинг та оцінка системи освіти
Ефективність реалізації управління у сфері освіти значною мірою залежить від того, наскільки система моніторингу та оцінки якості освіти відповідає цілям і завданням державної політики у цій сфері та наскільки управлінські рішення, що приймаються, адекватні результатам і рекомендаціям моніторингових досліджень.
Перспективними напрямами забезпечення моніторингу та оцінювання якості освіти в Україні повинні стати:
удосконалення системи зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти, здійснення оплати праці працівників, залучених до проведення зовнішнього незалежного оцінювання;
розроблення моделі проведення моніторингових досліджень для різних рівнів управління освітою;
розроблення системи показників якості освіти на національному рівні, які відображають умови, процеси та освітні результати;
проведення моніторингу якості ресурсного забезпечення, освітніх процесів і результатів;
участь у міжнародних порівняльних дослідженнях якості освіти (ТІМSS, РІSА, РІRLS тощо);
модернізація та оновлення системи освітньої статистики;
забезпечення населення, органів управління, навчальних закладів достовірною інформацією стосовно умов і результативності функціонування системи освіти на різних її рівнях;
оприлюднення результатів проведення моніторингу системи освіти, зокрема засобами інформаційно-комунікаційних технологій»
Національна інформаційна інфраструктура, створена з урахуванням світових тенденцій і досягнень, сприятиме рівноправній інтеграції України у світове співтовариство. Визнання вузу на міжнародному рівні є благородною метою кожного керівника, тому що імідж університету автоматично працює на імідж країни в цілому.
Література:
1. Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту № 1258 від 20. 12. 2010 р. «Щодо Плану реалізації завдань, визначених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 р. № 1728 «Про затвердження плану заходів щодо розвитку вищої освіти на період до 2015 року»
2. Указ Президента України від 25 червня 2013 року №344/2013 «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року»
3. С.Свіжевська, Формування сучасних підходів до акредитації у вищих навчальних закладах України, Вища школа №6, стор.21-35
4. Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти. / Режим доступу: URL http://www.enqa.eu/files/ESG%2Ukrainian.pdf
5. Електронний ресурс / Режим доступу: URL http://www.abet.org/accreditation/
6. Електронний ресурс / Режим доступу: URL http://www.allacronyms.com/GATE/Global_Alliance_for_Transnational_Education/1253730
7. Електронний ресурс / Режим доступу: URL http://www.qaa.ac.uk/Pages/default.aspx
8. Електронний ресурс / Режим доступу: URL http://www.open.ac.uk/about/validate/
9. Електронний ресурс / Режим доступу: URL http://www.engineersaustralia.org.au/about-us/program-accreditation
