Національний ТУ «Дніпровська політехніка» — відповідність Часу
02.02.2016

Мальовничий гімн квітам

Першого лютого у Центрі культури української мови ім. О. Гончара відбувся черговий і, як завжди красивий культурно-освітній захід, присвячений життю і творчості талановитої української художниці Катерини Білокур, яка в своїх чудових полотнах втілила невмирущу красу мальовничої української природи: неосяжні степи, широкі лани та розмаїті квіти – символ радості, щастя і духовного життя народу.


Катерина Василівна народилась 1900 року у с. Богданівка Київської області у простій селянській родині. «Богданівська чародійка» яка з дитинства полюбляла малювати, у своєму селі вважалася дивачкою та викликала осуди від батьків та односельців, бо вони вбачали у її заняттях малюванням спробу ухилитися від роботи. Але навіть відсутність розуміння з боку близьких людей не зупинили Катерину в її бажанні стати художником і, подолавши ці непрості перешкоди, вона крок за кроком йшла до своєї мрії, відкриваючи для себе все нові таємниці живопису. Мистецтво для неї було понад усе: Катерина не створила сім’ю, не мала дітей, пожертвувала своїм жіночим щастям заради своєї творчості.

Художниця сама навчилася розводити фарби, робити пензлики, розрівнювати кольори та групувати палітру барв. Самотужки опанувала олійний живопис, графіку та акварель. Джерелом натхнення були пісні, казки, народне мистецтво. Малювати вона починала з портретів своїх близьких родичів. Перші її роботи: «Жінка в зеленому корсеті», «Портрет Олі Білокур», «Портрет колгоспниці Тетяни Бахмач».

Пробудження душі сталося з магічного слова «художник». Катерина пішки пішла до могили Тараса Шевченка до Канева, плакалась у Кобзаря на могилі та молила допомогти їй «стати тим самим художником».


Художня манера Катерини Білокур сформувалася вже на початку 30-х років ХХ ст. У вишуканій композиції «Квіти за тином» мальви, півонії, ромашки постають перед нами у всій красі, сповнені пахощів і сили зростання. У своїх творах цього періоду художниця встановлює зв’язок людини з природою, звучить хвала земній красі, яка для неї – як квітка.

Ніхто так не захоплювався квітами, як Катерина Білокур, мабуть тому, що мала душу малинової тремтливої мальви. Високі ідеї краси, добра та чистоти, - ось, що для неї значили квіти. Оригінальність малярства Катерини Василівни у її неповторності: цілий світ думок, почуттів, переживань – все вилилося через образи і форми квітів. Майстриня не копіює природу, а творчо й оригінально складає свої композиції. У листі до працівників Центрального будинку народної творчості вона писала: «А може ви не задоволені моєю працею, що я малюю лише квіти? Так як же їх не малювати, як вони такі красиві?» «Квіти начебто схиляються до мене та промовляють: «Хто ж нас буде тоді малювати, як ти покинеш?» То я все на світі забуду та й знов малюю квіти.».

У часи війни та післявоєнний період художниця не тільки не припинила свою творчість, а й створила немало шедеврів: «Квіти на блакитному тлі», «Привіт урожаю», «Півонії», «Цар Колос», «Квіти та горіхи», «Колгоспне поле».


Картина «Колгоспне поле» має дуже цікаву та зворушливу історію: її односельчанка Марійка Добродійка принесла майстрині вишиванку як полотно, як символ пам’яті про свого чоловіка та сина, яких втратила на війні і попросила намалювати на цій сорочці поле. «Колгоспне поле» - Маріїн портрет із квітів, портрет її душі. Це поле художниця показала як справжній рай, чим і увічнила своє село. Картина – мальовничий гімн квітам.


З літами прийшло й визнання, життя принесло художниці людську шану. Поетична сила картин Катерини Білокур з квітами настільки висока, що викликала поетичні захвати цілого покоління поетів. Про неї писав Яворівський, Квітчаста, Гончар, Петрусенко, Донців та багато інших видатних майстрів слова. Студентки нашого університету – Ірина Кошовий та Галина Головко прочитали вірш Марії Баліцької «Веселка щастям увійшла в життя», присвячений талановитій майстрині:

«….Таку красу зуміла б змалювать

у цілім світ лиш одна людина,

що мала віру й Господа печать –

талановита Білокур Катерина…..».

Багато іноземних поціновувачів визнали її набагато раніше за вітчизняних. Навіть японці запрошували Катерину до себе, пропонували відкрити школу, щоб вона навчала людей малювати такі неймовірні картини, сповнені фантастичної краси.


За свою творчість художниця нагороджена орденом «Знак пошани», одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України, а пізніше і Народного художника України. Але незважаючи на ці звання визнання її творчості, життя не змінилося на краще. Останні роки свого життя майстриня тяжко хворіла. Катерина Василівна покинула світ 10 червня 1961 року. Велика посмертна слава до геніальної художниці прийшла згодом. Мало пожила велика майстриня, але її твори знані – вони виставляються в Полтаві, Києві, Москві, Парижі, і сьогодні є надбанням світової культури. У «столиці» Катерини Білокур відкрито садибу-музей її імені, біля хати – височенний гранітний пам’ятник. Навіть започаткували премію імені Катерини Білокур, яку зараз виборюють сучасні майстри пензля.


На полотнах майстрині можна побачити химерне розмаїття квітів. Не можна словами описати чарівність її полотен. Наповнені світлом, сонцем, радістю, переповнені мелодіями веселкових барв, її твори захоплюють своєю самобутністю та неповторністю.


Усе незвичайне у цієї майстрині: життєвий шлях, творчі методи, картини. Вона була наділена від природи високим художнім даром, який, на жаль, дуже довго не визнавали.


Тому давайте берегти таланти, які є серед нас! Їх треба бачити! А ще подякуємо організаторам прекрасного заходу, нашим шановним викладачам І.К. Цюп’як, С.Є. Ігнатьєвій Л.Н. Степовичці, Н. Г. Костюк.

Юлія Пестова, студкор


До списку

© 2006-2021 Інформація про сайт