Iсторiя університету

16 червня 1999 р. виповнилося 100 років з часу заснування Національного гірничого університету – першого вищого гірничого навчального закладу нашої держави. Столітня історія університету яскраво відображає не лише економічний розвиток великого південного регіону держави і науково-технічний прогрес, але і його суспільно-політичне та культурне життя. Можна знайти подібний вищий навчальний заклад за багатопрофільністю та висококласністю підготовки спеціалістів для народного господарства, за науковим потенціалом професорсько-викладацького складу і навіть за багатством традицій суспільно-політичного і культурного життя. Та не багато в межах держави вищих закладів освіти, які б своїм науковим і кадровим потенціалом (відокремлення, надання кадрів) поклали початок більш ніж двом десяткам навчальних закладів і науково-дослідних інститутів, серед яких Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут (1930), Дніпропетровський металургійний інститут (1930), Північно-Кавказький гірничо-металургійний інститут (1931), Науково-дослідний хімічний інститут ім. П.Г. Мелікішвілі в Тбілісі (1929), Московський зварювальний інститут (1925), Всесоюзний науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості (1929), Інститут фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського в Києві (1927) та ін. Крім того, цьому вузу судилося стати першим у всій величезній Катеринославській губернії.
16 червня 1899 р. Державна Рада отримала "височайше затвердження” “Положення про Катеринославське вище гірниче училище”, в якому говорилося: "...2. Доручити Міністру землеробства і Державного майна відкрити перший курс означеного навчального закладу у вересні 1899 р."

Церемонія відкриття Катеринославського вищого гірничого училища була проведена 12 жовтня 1899 р. в Потьомкінському палаці (нині - Палац студентів).У квітні наступного року почалося будівництво навчальних корпусів. Першим директором училища був гірничий інженер С.М. Сучков (1899-1908), а другим - професор геології М.Й. Лебедєв.

Вище гірниче училище спочатку мало два відділення - гірниче і заводське, але їх навчальні плани до реорганізації мало відрізнялись один від одного (лише кількістю годин з деяких дисциплін).

Навчальний план за "Положенням про КВГУ" передбачав викладання 23-х дисциплін: богослов`я, вищої математики, аналітичної механіки, будівельної механіки, прикладної механіки, гірничозаводської механіки, фізики, хімії, електромеханіки, мінералогії, геології і науки про родовища, геодезії, гірничого мистецтва, збагачення руд і кам`яного вугілля, маркшейдерського мистецтва, будівельного мистецтва, металургії, технології металів, креслення і нарисної геометрії, рахівництва і гірничозаводського господарства, технічних перекладів з іноземних мов (німецької або французької), надання допомоги при нещасних випадках. Навчальний процес забезпечували 13 викладачів, з них 2 ординарних професори (В.В. Курилов, Д.М. Синцов), 1 екстраординарний професор (С.К. Соболевський), а всі інші були викладачами без наукових звань та інженерами-практиками.

Для нормальної роботи КВГУ треба було мати власні приміщення. Проектування нових будівель було доручено академіку архітектори О.М. Бекетову. В короткий термін була виготовлена проектно-кошторисна документація, здійснені будівельні роботи. І вже у 1901 р. КВГУ розпочало навчальний рік у власних приміщеннях - головному та хімічному корпусах, хоча добудування триповерхового головного корпусу відбулося в 1914-1915 роках. Все це на початковому етапі здійснювалося виключно на добровільно пожертвувані кошти.

На самому початку діяльності в училищі також були створені бібліотека з двома відділами, мінералогічний музей, хімічна, механічна і пробірна лабораторії, кабінети з кожної дисципліни. Керівництво закладу при підтримці місцевих органів влади і громадських організацій клопотало про розширення навчальних курсів та отримання випускниками диплому не техніка, а інженера. У березні 1902 р. клопотання КВГУ було розглянуто в Гірничому вченому комітеті і далі його передали для обговорення у відповідних законодавчих інстанціях.

25 травня 1903 р. цар затвердив постанову Державної Ради про термін навчання в КВГУ - 4 роки та присвоєння випускникам звання інженера. Так що жодного випуску техніків не відбулося.

Проте училище ще довго мало досить проблем. Через 10 років після створення КВГУ в ньому викладали тільки 9 професорів. Професором міг стати той, хто одержав вчений ступінь в університеті або захистив дисертацію в Санкт-Петербурзькому гірничому інституті і прочитав там дві пробні лекції (за цим правилом 16 квітня 1906 р. захищав дисертацію О.М. Терпигорєв, майбутній академік АН СРСР). Не всі права мали рудничні і металургійні інженери, яких випускало КВГУ, вони отримували за табелем про ранги чин XII класу, тоді як випускники інститутів і університетів - X класу. Училище мало річне фінансування 104150 руб., в той час як гірничий інститут в Санкт-Петербурзі - 188255 руб. Відповідно викладачі отримували меншу зарплату. Тому спостерігалася велика плинність кадрів. За 10 років КВГУ покинули 35 викладачів. Нагальною була справа зрівняння училища в правах з вищими навчальними закладами і перетворення його в Катеринославський гірничий інститут.

Порушили клопотання про перетворення КВГУ в гірничий інститут з повним зрівнянням його в правах з іншими вузами Катеринославські громадські організації, Товариство інженерів, які закінчили КВГУ, і саме училище. Восени 1911 р. навчальний відділ Міністерства торгівлі і промисловості розробив проект закону з цього питання. Альтернативний законопроект підготувала комісія з народної освіти Державної Думи. В доповіді комісії народної освіти від 18 лютого 1912 р. відмічалося, що вузу потрібно для 18 кафедр 18 професорських ставок і що треба збільшувати набір студентів до 700-800 чоловік. Крім того, вказувалося на необхідність виділення державних коштів для завершення будівництва головного корпусу та спорудження окремих корпусів для лабораторій і кабінетів, а також двох житлових будинків.

19 червня 1912 р. Державна Дума після тривалого обговорення законопроекту прийняла Закон про перетворення Катеринославського вищого гірничого училища на гірничий інститут з 1 липня 1912 р. Його першим ректором став професор геології Микола Йосипович Лебедєв. Згідно з законом з 1 липня 1912 р. відмінялося Положення про Катеринославське вище гірниче училище, встановлювався новий штат працівників і професорсько-викладацького складу та з Державного казначейства виділялися кошти в сумі 1125370 рублів на добудову та остаточне облаштування інституту. У 1912 р. кількість викладачів КГІ складала 44 чол., з них 14 професорів.

У той час в інституті працювали видатні вчені, переважно випускники Петербурзького гірничого інституту. Це Я. І. Грдіна, В. О. Гуськов, С. А. Заборовський, Л. Л. Іванов, М. Й. Лебедєв, П. М. Леонтовський, В. М. Маковський, Л. В. Писаржевський, М. М. Протодьяконов, П. Г. Рубін, О. М. Терпигорєв, М.М. Федоров, С.Б. Шарбе.

Про високий науковий потенціал вузу свідчать публікації наукових праць у технічних періодичних журналах, видані монографії, підручники, посібники, атласи. З 1905 р. КВГУ систематично видавало "Известия Екатеринославского высшего горного училища" (з 1912 р.- "Известия Екатеринославского горного института"). До 1917 р. вийшло 23 збірники "Известий", опубліковано близько 500 наукових праць, у тому числі монографій і підручників. Вже в період становлення вузу тут формувалися наукові школи і напрямки: Я. І. Грдіна став одним із засновників кібернетики, О. М. Терпигорєв і М. М. Протодьяконов - школи гірничого мистецтва, В. О. Гуськов - збагачення корисних копалин, П. М. Леонтовський - школи маркшейдерського мистецтва, геодезії та геометрії надр, М. Й. Лебедєв – геології та стратиграфії Донбасу, П. Г. Рубін - металургії та коксохімії, Л. В. Писаржевський - електронної хімії.

У 1918 р. Катеринославський гірничий інститут поповнився двома новими відділеннями - маркшейдерським (закритим у 1921 р.) та геологорозвідувальним і одержав право присуджувати вчений ступінь через публічний захист наукових дисертації. У 1921 р. створено механічний факультет з двома відділеннями - гірничозаводським і електромеханічним. Відкриття нових спеціальностей диктувалося розвитком промисловості. Також було відкрито робітничий (підготовчий) факультет, який очолив професор В. М. Маковський.
До свого 25-річного ювілею Катеринославський гірничий інститут мав кілька власних будівель, 35 кабінетів і лабораторій, 2 бібліотеки. Працювали в інституті 69 викладачів. Інститут мав три факультети: гірничий (з гірничим і геологічним відділенням); металургійний, гірничо-механічний (з відділеннями механічним і електротехнічним). У 1926 р. на металургійному факультеті було створено хіміко-технологічне відділення для підготовки інженерів-коксохіміків.

Згідно з наказом Вищої Ради народного господарства СРСР від 17 квітня 1930 р. на базі Дніпропетровського гірничого інституту були відкриті 2 галузевих ВТУЗи: "На базі металургійного факультету і заводського відділення факультету гірничозаводської механіки організувати Дніпропетровський металургійний інститут... На базі хімічного факультету створити хімічний інститут зі спеціальностями: вуглехімічна і мінеральна технологія...". Крім того, факультет кольорових металів передавався під нагляд Кольорметзолота і з нього у 1931 р. було створено інститут кольорових металів (згодом Північно-Кавказький металургійний інститут). З 1930 р. гірничий інститут став готувати інженерні кадри тільки для вуглевидобувної промисловості та геологорозвідувальних робіт. У 1932 р. замість відділень з`явилися факультети: гірничий, електромеханічний, геолого-маркшейдерський.

У 1920-х – 1930-х роках процес формування наукових шкіл продовжувався. В цей період сформувалися школи фізика А. Е. Малиновського, електрозварювальника В. П. Нікітіна, гірничого електромеханіка Г. Є. Євреїнова, механіка (теорія пружності) О. М. Динника та інші.

Протягом 30-х років ДГІ втратив немало кадрового складу (біля ЗО чоловік), але вистояв і продовжив готувати високопрофесійні кадри для промисловості та науки. Серед репресованих були і професори Г. Є. Євреїнов, І. П. Бухиник, С. С. Гембицький, А. Е. Малиновський, П. І. Герасимов, А. Є. Гут, військовий керівник ДГІ О. Д. Семенов і багато викладачів маркшейдерської та військової кафедр.

Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр. тільки в перші дні покликала на фронт близько 300 викладачів, співробітників, студентів. Серед мобілізованих були доценти Ф. О. Абрамов, Т. М. Баринов, Б. Ф. Болотов, А.С. Глузбар, М. А. Богомолов, А. О. Іванов, М. В. Флоринський. Інститут, евакуйований у Свердловськ та Караганду, поповнив своїм устаткуванням і науковими кадрами Свердловський гірничий інститут та філіал Московського гірничого інституту, який на той час також перебував у Караганді. Директор ДГІ П. Г.Нестеренко, який керував евакуацією, був призначений директором філіалу МГІ. Сам же ДГІ у вересні 1941 р. за рішенням Державного комітету оборони тимчасово припинив свою діяльність. Там же став працювати професор М. С. Поляков та інші викладачі. Багато викладачів ДГІ зайняли інженерні посади на гірничодобувних підприємствах Уралу та союзних республік Середньої Азії і працювали задля перемоги над ворогом.

Діяльність інституту відновилася у 1943 р.: спочатку в Караганді, а згодом - у Дніпропетровську. Відбудовувалися зруйновані навчальні корпуси і лабораторії. Поверталися з фронту викладачі, співробітники, студенти, які залишилися живими. Серед них В. І. Гавриш, Ю. М. Зоткін, М. І. Розовський, О. В. Кузнецов, Є. С. Степанов, І. В. Вдовін та інші. Кілька сотень студентів та співробітників інституту загинули на фронті. Налагоджувався навчальний процес, відновлювався науковий потенціал гірничого інституту. До початку 1951/52 навчального року повністю були відбудовані всі корпуси інституту, введено до експлуатації навчальний буровий полігон, геологічний музей, лабораторії, гуртожиток. У 1951 р. був організований шахтобудівний факультет.

Наукові розробки професорсько-викладацького складу інституту, дипломні проекти студентів в цей період були підпорядковані проблемам відновлення і розвитку Донецького, Криворізького і Нікополь-Марганецького басейнів. За наукові досягнення та успіхи у підготовці інженерно-технічних кадрів для народного господарства Дніпропетровський гірничий інститут 21 листопада 1949 р. був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а ряд його співробітників отримали також високі урядові нагороди (26 орденів і 17 медалей).

До свого 50-річного ювілею інститут нараховував 165 професорів, доцентів і викладачів, 34 кафедри, 22 лабораторії, 25 кабінетів, геологічний музей, бібліотеку, навчально-експериментальний полігон і навчально-експериментальні майстерні. На 4-х факультетах за дев`ятьма спеціальностями навчалися 1942 студенти. У подальшому ці показники зростали. Технічне переоснащення гірничої промисловості мало своїм наслідком введення в ДГІ таких нових спеціальностей, як "Автоматизація виробничих процесів" та "Електрифікація промислових підприємств і установок". У 1962 р. був створений електротехнічний факультет. Велика заслуга у відбудові і розвитку гірничого інституту належала ректору П. Г. Нестеренку, який очолював його майже чверть століття.

У 60-ті роки стали до ладу новозбудовані навчальні та навчально-лабораторні корпуси, три багатоповерхові гуртожитки для аспірантів і студентів, навчально-виробничі майстерні, спортивний корпус, будівлі навчально-геодезичного полігону в с. Орловщина.

У 1970 р. в ДГІ працювали 474 педагоги, з них 34 професори, а випуск інженерів досяг 1200 чоловік. У подальшому зростала чисельність спеціалістів, підготовлених на денній формі навчання, але функціонували ще й заочна і вечірня. У 1974 р. до навчальних планів студентів було введено НДРС.

Успішний розвиток ДГІ з 60-х років відбувався під керівництвом його ректорів О. О. Ренгевича (1963-1972), В. М. Потураєва (1972-1973), В. І. Онищенка (1973-1982), Г. Г. Півняка (з вересня 1982р.).

У травні 1993 р. за результатами державної акредитації ДГІ отримав статус автономного державного вузу IV рівня та назву Державна гірнича академія України. 11 червня 1997 р. Указом Президента України гірничій академії надано статус Національної. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. НГАУ реорганізована у Національний гірничий університет. Такий статус є визнанням не стільки минулих заслуг колективу вузу у підготовці спеціалістів для народного господарства та значних наукових досягнень, скільки провідної ролі вузу в підготовці висококваліфікованих фахівців і науковців з усіх сучасних спеціальностей геологорозвідувальної та гірничодобувної галузей промисловості, паливно-енергетичного та мінерально-сировинного комплексів, машинобудування, систем автоматизації та інформації виробництва.

Сьогодні Національний гірничий університет - один з провідних закладів освіти і провідний навчальний заклад держави в геологорозвідувальній та гірничодобувній галузях. Випускники університету володіють сучасними комп`ютерними технологіями і спроможні вирішувати складні проблеми розвитку промисловості, економіки і права.

У складі університету 53 кафедри (27 з яких - випускаючі), об`єднаних в 9 факультетів денної форми навчання, Інститут заочно-дистанційної освіти , аспірантура та докторантура, Міжгалузевий інститут безперервної освіти, розвинена науково-дослідна частина, Українсько-Американський лінгвістичний центр, Центр мовної підготовки, Українсько-Німецький культурний центр, Україно-Іспано-Латиноамериканський центр, Центр Українсько-польського співробітництва, Центр енергозбереження та  енергоменеджменту, Придніпровський науково-технічний центр  захисту інформації, Українсько-Американський ліцей, Марганецький коледж, автотранспортний  та Павлоградський технікуми.

В університеті навчаються близько 12000 студентів та слухачів, аспірантів і докторантів з 27 сучасних спеціальностей. Ліцензований обсяг прийому студентів на перший курс сягає 1400. Навчальний процес забезпечують понад 600 викладачів, у тому числі більше 100 докторів наук, професорів та 350 кандидатів наук, доцентів. Висока якість навчання гарантується розвиненою інфраструктурою навчального процесу (загальна площа споруд та будівель університету - 126049 м2 вартістю 29,8 млн. грн.), сучасною обчислювальною технікою (понад 1000 сучасних комп`ютерів) та локальними і глобальними комп`ютерними мережами, бібліотекою з фондом більше мільйона томів, міцною матеріально-технічною базою лабораторій (вартість обладнання 16,8 млн. грн.), новітніми технологіями навчання.

За 100 років в університеті підготовлено понад 56000 висококваліфікованих фахівців, видано понад 500 монографій та 250 підручників і навчальних посібників, які широко відомі за межами України. Підготовлено близько 150 докторів і понад 1750 кандидатів наук. Вчені університету - автори близько 2600 винаходів, у країнах далекого зарубіжжя ними отримано 300 патентів. Останнім часом 4 фундаментальні розробки вчених університету визнані як наукові відкриття.

Характерною рисою діяльності більшості кафедр та університету в цілому є постійний зв`язок з підприємствами та організаціями-замовниками спеціалістів.

Національний гірничий університет - провідний науково-методичний центр, бо, зберігаючи значний позитивний досвід вітчизняної системи освіти, він сприймає і кращі світові стандарти підготовки спеціалістів. Впроваджена система безперервної освіти передбачає індивідуалізацію та розширення самостійності у виборі студентом навчальних дисциплін, надає можливість паралельного отримання в університеті або у провідних університетах Європи ще однієї спеціальності. Це приводить до підвищення соціальної захищеності його випускників, попиту на них у системі народного господарства і бізнесу. Цьому ж сприяє і кооперація НГУ з провідними університетами Європи і Америки, співпраця з вітчизняними і зарубіжними підприємствами, банками, бізнес-центрами тощо для стажування і проходження практики студентами. Оперативне реагування на зміни в економіці та на ринку праці створює міцну основу для утримання університету на світовому рівні освіти. На це спрямована і гуманітарна підготовка студентів, зорієнтована на самостійну, активну, творчу діяльність спеціаліста в оновленому суспільстві, а також на усвідомлення ним відповідальності, необхідності успадкування духовних надбань українського народу, формування високої культури міжнаціональних взаємин, набуття соціального досвіду, утвердження громадянського демократичного суспільства.

Наукові школи і напрямки, які виникли у попередній період, збагачені сучасним змістом, сьогодні тісно пов`язані з науково-технічним прогресом, з розвитком економіки України. Сьогочасні наукові школи НГА України, які визнані і відомі далеко за межами України, пов`язані з іменами професорів К. Ф. Тяпкіна, О. З. Широкова, О. В. Колоколова, В. І. Бондаренка, М. Г. Новожилова, В. І. Кармазіна, П. І. Пілова, О. П. Максимова, О. М. Шашенка, В. М. Потураєва, В. П. Франчука, А. О. Іванова, В. О. Бунька, В. В. Ткачова, С. А. Волотковського, Г. Г. Півняка, О. О. Співаковського, М. С. Полякова, Б. О. Кузнецова, О. О. Ренгевича, М. Я. Біліченка, Ф. О. Абрамова, В. О. Бойка, М. Ф. Кременчуцького, П. М. Шилова, Р. П. Дідика, Є. Ф. Епштейна.

Вчені університету проводять дослідження з 20-ти галузей науки. Тільки за останні три роки ними здійснено 3 важливих наукових відкриття. У 1996 р. професор К. Ф. Тяпкін став лауреатом Державної премії України. Професори Г. Г. Півняк та К. Ф. Тяпкін за вагомий науковий внесок у досягнення світового співтовариства в США визнані "Людиною року-97".

Наші вчені займають провідні позиції у виконанні загальнодержавних та міжгалузевих наукових програм, зокрема програми видобутку і використання шахтного метану, підвищення безпеки гірничих робіт. Важливе місце в наукових розробках займають проблеми економічності вуглевидобутку та збагачення руд дорогоцінних металів, таких як золото, платина та ін.

Останнім часом в науковій діяльності вчених університету все більшу питому вагу мають дослідження, спрямовані на розвиток мінерально-сировинної бази України, охорону довкілля, використання екологічно чистих та ресурсозберігаючих технологій.
Для успішної наукової діяльності вчених в університеті є сучасне обладнання. Це електронні мікроскопи, квантові генератори, кріогенна техніка, установки для синтезу нових композиційних матеріалів, для пошуку руд дорогоцінних металів і розробки технології їх збагачення. Тут створено гемологічний центр для діагностики, оцінки і обробки коштовного і напівкоштовного каменю. В університеті діє центр нових інформаційних технологій та локальна комп`ютерна мережа.

Національний гірничий університет має давні і тісні наукові та освітянські зв`язки з багатьма країнами світу. Ще в 40-60-ті роки тут навчалися студенти з країн соціалістичного табору та країн, що стали на шлях незалежного розвитку. Професори, доценти та викладачі направлялися в цілий ряд країн для роботи у вузах, створення лабораторій, передачі досвіду роботи. В 70-ті роки кількість викладачів, які виїжджали до країн Азії та Африки з тією ж метою, зросла.

Співробітники університету у всі часи своєї історії, а особливо з 60-х років брали активну участь у міжнародних конференціях і симпозіумах. Ці традиції тісних міжнародних стосунків не тільки збереглися донині, але набули нових форм і змісту. Сьогодні знову університет допомагає країнам, які розвиваються, готувати фахівців для гірничо-видобувної промисловості. В той же час студенти, аспіранти та науковці університету навчаються або стажуються у відомих університетських центрах ФРН, США, Англії. Університет також запрошує вчених-фахівців з провідних закладів освіти Європи і Америки для читання лекцій студентам.

Про міжнародний авторитет гірничого університету свідчить його участь у роботі престижних міжнародних конгресів, конференцій, симпозіумів, у наукових та освітянських програмах, що передбачає високий рівень мовної підготовки фахівців та студентів.
В університеті також проводяться наукові міжнародні, всеукраїнські і регіональні конференції з різних галузей науки, сьогодні університет має зв`язки більше ніж із 60-ма вузами та установами 19-ти країн світу, є членом різних міжнародних товариств та асоціацій, зокрема, Європейського товариства з інженерної освіти, Міжнародної асоціації з економії електроенергії, Міжнародного товариства з геомеханіки.

Це лише деякі показники повсякденної, самовідданої праці професорсько-викладацького складу Національного гірничого університету. Прямо і опосередковано ця праця спрямована на підготовку висококваліфікованих кадрів для народного господарства нашої держави, зміцнення її економічного потенціалу. Тому й зберігається в державі попит на випускників університету, як зберігається і великий конкурс абітурієнтів при кожному черговому наборі студентів.

Національному гірничому університету притаманні риси, котрі відрізняють його від інших навчальних закладів, принаймні міста. Тут панує творча, ділова атмосфера, сприятлива для спокійної, врівноваженої роботи викладача, наукового співробітника, студента. Основа відносин між людьми - взаємоповага, взаємодопомога, турбота про кожного члена колективу, усвідомлення кожним своєї причетності до загальної справи і відповідно до іміджу та традицій вузу інтелігентного у всіх значеннях цього слова.

Викладачів і студентів університету завжди можна зустріти в театрах міста, на вернісажах, концертах тощо. Вони цікавляться історією і культурою рідного краю. Не випадково гірничий університет і в ці тяжкі часи надає допомогу сусідньому історичному музею ім. Д. І. Яворницького, а його студенти і викладачі беруть участь у заходах музею - відкритті виставок, нових експозицій, проведенні свят, тематичних вечорів та ін.

У традиціях університету влаштовувати різноманітні зустрічі з діячами культури - письменниками і поетами, музикантами і співаками, художниками і акторами, провідними вченими і державними діячами. Художні полотна, в різні роки виконані співробітниками університету, дають естетичну насолоду відвідувачам університетської художньої галереї. Професори університету видають поетичні збірки і створюють прекрасні мистецькі полотна. Університет має свою літературну і кіно- студії. Тут проводяться презентації літературних новинок, академічні читання і конференції, присвячені видатним діячам науки і культури, а також важливим історичним подіям в Україні.

Традиції вузу поєднуються з сучасними завданнями, які ставить перед собою університет, - готувати не лише високопрофесійні кадри за кожною спеціальністю, але й висококультурних людей, свідомих громадян своєї держави. Доречно сказати, що сьогоднішні досягнення (звичайно, вистачає й проблем, як у кожному вузі) НГУ - це результат діяльності всіх поколінь її педагогів і науковців, а також керівників вузу - від першого директора Катеринославського вищого гірничого училища С. М. Сучкова до академіка Г. Г. Півняка, який останні 23 роки очолює НГУ і "...за визначні особисті заслуги перед Українською державою у підготовці висококваліфікованих фахівців, багаторічну плідну наукову та педагогічну діяльність" нагороджений відзнакою Президента України "Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня".