Національний ТУ «Дніпровська політехніка» — відповідність Часу
12.06.2018

«Світ широкий, неозорий…»

З 06 червня по 25 червня 2018 року у викладацькій читальній залі ім. Н.О. Фоменкової (1/7) науково-технічної бібліотеки відкрито виставку репродукцій члена національної спілки художників України, викладача Дніпровського театрально-художнього коледжу Володимира ПАДУНА.


Падун Володимир Макарович (25 червня 1942 р., с. Плавні, Запорізька область — 21 вересня 2016 р., м. Дніпро)— український художник, митець з великої літери, майстер живопису та декоративного розпису. Його твори — насичені, барвисті, наскрізь пронизані глибоким підтекстом — віддзеркалюють яскраву натуру художника, його безмежну любов до природи та Батьківщини. Незвичайна людина з надзвичайним світоглядом, подібним до мудрості давніх волхвів, він дивився на речі очима аналітика — вивчав і запам`ятовував усе навкруги — від малого до великого. Не випускаючи з рук сопілки, місяцями подорожував по селах та степах, малював та збирав до своєї колекції предмети української культури: рушники, глеки, розпис, одяг, інші зразки народного побуту. Досліджуючи навколишній світ, вдивлявся не лише в зовнішню красу, а й у внутрішню структуру речей, осягав закони будови форми. Це породило особливий, своєрідний авторський стиль його малювання. 

Художник народився в незаможній сім'ї робочого, що складалась з батьків, двох старших сестер. На початку життя у повній мірі відчув на собі всю тяжкість післявоєнного голоду. Із самого дитинства йому доводилося важно працювати, досягаючи всього власними силами. 


Володимир закінчив 8 класів загальноосвітньої школи, після чого, будучи ще неповнолітнім, пішов працювати на трамвайній колії в м. Запоріжжя. Паралельно грав у духовому оркестрі трамвайного парку, згодом почав навчатися в художній студії. Після місяця навчання був запрошений до Запорізького драматичного театру ім. Щорса працювати художником-декоратором. Це було початком його творчого шляху. Покинувши ізостудію, Володимир продовжував практикуватися в малюнку й живопису вже в театрі, малював працівників театру, робив замальовки і начерки, відточуючи майстерність. Так тривало два роки.


У 1962 року Володимира забрали до армії, де він прослужив 2 роки в м. Болград Одеської області полковим художником. 

В 1964 році він вступив до Дніпропетровського художнього училища ім. Є.В. Вучетича (нині Дніпровський театрально-художній коледж). До навчання ставився дуже серйозно, виконував всі завдання, багато малював, виступав від імені училища на різноманітних змаганнях та конкурсах. Той період відзначився великим ростом художньої майстерності майбутнього митця.


По закінчення училища (1968), маючи відмінні оцінки зі спеціальних дисциплін, В. Падун отримав характеристику-направлення у вищий навчальний заклад. Того ж року він поїхав до Ленінграду (нині - Санкт-Петербург) поступати у вище художнє училище ім. В. Мухіної (Санкт-Петербурзька державна художньо-промислова академія ім. О. Л. Штігліца) на факультет монументального живопису, де провчився рік. Проте тоді художник стояв на роздоріжжі – йти вчитись далі в училищі чи піти по своїй дорозі, бо на той момент у нього вже була готова особиста програма. Він хотів вивчати Україну. І врешті-решт Володимир обрав самоосвіту. З часом, на 500-річчя козацтва, художник склав присягу на могилі Сірка і вступив у низове козацьке братство.


Дружина Володимира Марковича — Пінусова Ніна Трохимівна була для чоловіка головною опорою, великою мірою впливала на формування Володимира як художника. 1968 року у подружжя народився син Володимир. В. Падун був вимушений піти працювати у конструкторське бюро. Саме тоді він познайомився з такими художниками як Валерій Гречаний, Євген Деркач, Олександр Самійленко, які в майбутньому склали ядро так званої «Ігренської школи живопису». Разом вони ходили на етюди в передмісті Ігрень, обмінювалися досвідом. Згодом Володимир так охарактеризує зустріч із В. Гречаним: «Коли я показав свої роботи Гречаному, він сказав мені: «Викинь усіх художників із голови і малюй на враження…». Після цього я перестав працювати мозком і став користуватися враженням. Поміняв техніку, і почав шукати засоби, якими ці враження буду реалізовувати. Так я за місяць став художником».

Перша участь В. Падуна у художній виставці відбулася у 1970 році. Його дебютом став живописний твір «Засушена воля», на якому було зображено сухий будяк на тлі козацької могили. Цього ж року, в нього народилась донька Віра.


У 1989 році відбулася його персональна виставка у Львівському музеї етнографії та народних промислів, згодом — у Дніпропетровському художньому музеї. У 1990 році він стає членом національної спілки художників України. У 1997 році його побачили та оцінили на Міжнародному пленері у Словаччині.
Усі ці роки В. Падун наполегливо й цілеспрямовано продовжував «вивчати Україну», захоплювався природою та мистецтвом рідного степового краю, вивчав традиції стародавнього Петриківського джерельного розпису, що містять в собі збережені поколіннями майстринь знання про закони буття Всесвіту. За ці роки, сповнені невпинного малювання і самовдосконалення, митець піднявся на новий рівень творчості. Його роботи вирізнялися серед інших насиченим колоритом — колоритом української природи, в яких була відображена Україна, її фольклор, втілені національні пластичні образи. Через яскраві барви митець висловлював свою любов до Батьківщини. Пошуки художника привели його до створення власної, своєрідної синтетичної образної художньої мови. Він назвав обрану ним тематику — «Мовністю нашого краю в образотворчому мистецтві».


Творчість В. Падуна можна розділити на два періоди: "пейзажний", та "смугастий". Картини "пейзажного періоду" були написані переважно на картоні та папері, якими художник користувався за браком коштів. Для написання використовував олійні фарби, акварель, акрил. На початковому етапі писав переважно запорозькі та дніпровські мотиви, почерпнуті під час подорожей степом та селами. Основні твори цього періоду: "Одинківський амфітеатр" (1985), "Козачки під рожею" (1977), "Соняхи (Запорізька похідна)" (1982):


В. Падун описував задум картини «Соняхи» так: «У цій роботі яскраво виражена центрична композиція. Уся картина наскрізь просякнута символікою — соняхи характеризують козацький полк, починаючи від головних соняхів — гетьмана, хорунжого та писаря і закінчуючи невеликими соняхами вдалечині — рядовими козаками. «Козаки» стоять цільним рядом, гордо тримаючи жовті голови під високим небом. Соняхи закомпоновані трикутником вершиною дороги, що символізує рух у небо. А «коло» шапки означає злуку, досконалість і безкінечність. У колі соняха-гетьмана видно хрест, хорунжого — восьмикутник, а писаря — три суття. Колорит також відображає Україну — синє небо й жовті пелюстки прапором майорять у горі». 
Мотив очерету наводив художника на ідею створення нової мови письма. Він нагадував вертикальні смужки: спершу вони просто хилились на полотні під тиском вітру, а згодом це наштовхнуло на використання смужок як прийому. Роботи ускладнились завдяки ритмові, узагальнено-схематичному рисунку, декоративному колориту. Так автор прийшов до нового «смугастого періоду», про який сказав: «Виходячи з дому з етюдником, я побачив як сушиться доріжка на дроті, повішена по горизонталі. І смужки ті запали мені в душу. І коли я дивився на посадку, то бачив в ній вже ту саму доріжку…». Основними творами цього періоду є "Степові стовпи" (1997), "Ліс" (1997), "Трисуття" (2011):

 






Пам`яті Володимира ПАДУНА

Над тихим ликом…

Якась висока — потойбічна тиша
Лягла урочно на твоє чоло…
Скорбота небом вересневим дише:
Печально, тихо, болісно було.

Ти йшов від нас у засвіти круті —
Красивий волхв у проосінніх шатах.
Так йшли у всесвіт оріїї святі,
Яких колись послала нам Аратта.

Ти йшов крізь браму стиглої веселки
Небачених до тебе кольорів,
Й цвіли небес божисті закапелки,
І вересень вохристо майорів.

Над тихим ликом у красі небесній
Пішов від нас, та залишились з нами:
Твій труд волхва — і праведний, і чесний;
Твій хист, дарований орійськими богами

Степам, гаям, байракам і Дніпру…
Пішов до оріїв маестро колориту.
Продовжать учні барв небесну гру
Палітри Падуна, любов`ю оповиту…

Віталій СТАРЧЕНКО



Усіх, хто надихається історією рідного краю, його красою, людьми, які створюють цю красу, запрошуємо завітати до бібліотеки (1/7) на виставку з 06 по 25 червня 2018 року.


Науково-технічна бібліотека НТУ «Дніпровська політехніка»

До списку

Сервіси

Розклад

Соціальні мережі

Facebook
YouTube

Інформаційне партнерство

Прес-центр
Закон про вищу освіту
© 2006-2024 Інформація про сайт