Національний ТУ «Дніпровська політехніка» — відповідність Часу
04.08.2013

Пам’ятаємо!

Рівно 75 років тому у вересні 1938 року першокурсник ДГІ-НГУ Анатолій Зільберман почав здобувати професію гірничого інженера. Відтоді Анатолій Ілліч ніколи не розлучався з рідним вузом, тут пройшли його студентські роки, навчання в аспірантурі, викладацька й навчальна робота. На жаль, вже немає з нами заслуженого професора Національного гірничого університету доктора технічних наук А.І.Зільбермана. Він залишив про себе добру пам'ять і автобіографічну книгу «Моє життя», яка відкрила серію подібних видань під назвою «Особистості НГУ: життя і творчість», присвячених 105-річчю Національного гірничого університету.


«Моє життя» - це повість про кілька епох, що випали на долю вченого, про рідних і близьких, дорогий серцю вищий навчальний заклад і працю в ньому, про труднощі і перемоги. Це не тільки розповідь про далеке минуле і недавнє, але і звернення у майбутня. Значне місце у ній відведено молоді і студентам, вихованню яких Анатолій Зільберман присвятив усе своє життя. Повість відомого вченого у галузі гірництва захопила тих, у кого за плечима довгі роки життя, і стала цікавою тим, хто лише готується ввійти в нього і мріє стати гірничим інженером – володарем почесної професії.

Важливе наукове досягнення вченого Анатолія Зільбермана і його команди – це розробка і впровадження в шахтах України новітнього гідрофікованого кріплення «Дніпро». Про це розповідає уривок з книги «Моє життя»:

«У мене була мета - вирішити дуже актуальне завдання зі значного поліпшення техніко-економічних показників і забезпечення безпечних умов праці шахтарів, що можна досягти шляхом комплексної механізації всіх процесів в очисних вибоях (виїмки, кріплення і управління гірничим тиском), тобто шляхом створення і впровадження механізованих кріплень і комплексів для очисних вибоїв на крутих пластах.

Простіше кажучи, я вважав, що моє досліджень надалі повністю ліквідує ручну працю і забезпечить повну безпеку ведення гірничих робіт в умовах видобутку вугілля з крутих тонких пластів. Звісно ж, розпочинаючи роботу над створенням гідрофікованого кріплення з дистанційним управлінням, я і мої колеги ретельно проаналізували всі відомі подібні механізми українського, радянського і зарубіжного виробництва.

До речі, оскільки вперше механізований комплекс для розробки крутих пластів створювали співробітники Дніпропетровського гірничого інституту, то я запропонував назвати наше дітище «Дніпро». Цією назвою, думаю, багато було сказано. І в шахті кріплення показало себе досить добре. З його впровадженням в комплексі з комбайном УКР вирішувалися питання видобутку, кріплення привибійного простору і управління покрівлею на пластах потужністю 0,8-1,2 метра. Людей же для його обслуговування було потрібно небагато. І що не менш важливо, - кріплення «Дніпро» забезпечує безпеку робіт у вибої. Більше того, вже тоді з'явилася думка, що воно може покласти початок безлюдному видобутку. Техніко-економічні випробування були визнані більш ніж задовільними.

Продуктивність праці робітників підвищилася на 35%, в три рази зменшилися витрати лісоматеріалів .Тоді й вирішили виготовити десять комплектів кріплення «Дніпро». Їх промислова експлуатація проводилася в різноманітних гірничо-геологічних умовах. У 1967 році державна комісія встановила, що обсяг виробничих випробувань експериментальної партії виконаний, і необхідно виготовити на заводах «Головвуглемашу» нові комплекти модернізованого кріплення».

Дарина Бутко

Валентина Шабетя,

ІАЦ НГУ


До списку

© 2006-2019 Інформація про сайт