З Ювілеєм!

Ми всі родом з дитинства, але не всі з того, що опалене Великою війною. Віктор Юхимович Пушкін міцно тримає у своїй пам'яті ті події, які відбувалися з ним, його родиною, рідним краєм тоді, коли йому виповнилося зовсім мало років. Пригадує складну, крізь постріли евакуацію зі Львова: натовп приречених на смерть у Білій Церкві, серед якого крихітні хлопчик та дівчинка, побачення з батьком, відомим генералом Ю.Г. Пушкіним , і раптовий вибух бомби,а також розтрощений будинок поруч...

Потім життя Віктора Юхимовича неодноразово було у небезпеці, але все минулося. Загартований, мужній, мобільний і дуже дотепний, він сьогодні є тією людиною, яку називають по-старому – ентузіастом. Він або сам ініціює, або одразу відгукується на пропозиції інших і створює, створює, створює: Інститут гуманітарних проблем НГУ, Центр культури української мови імені Олеся Гончара, наукове фахове видання «Гуманітарний журнал», двосторонні міжнародні контакти освітян та учених України, Швеції, Польщі, Республіки Біларусь, Російської Федерації…

В.Ю. Пушкін не рахує нагород, не збирає титули. Він просто знаходить час реалізувати те, що, ймовірно, відповідає його власному відчуттю громадянського обов'язку. Дніпропетровчани знають його як політичного оглядача, коментатора подій вдумливого аналітика – це в нього виходить блискуче! Шановний професор до всього ще й справжній журналіст. Його нариси залюбки друкують на сторінках щотижневика «День». Перо в нього швидке, влучне, саркастичне.

Ювіляр поважає креативну молодь, студентів, які намагаються думати самостійно. Його життєве кредо: «Роби добрі справи і не розголошуй цього».

Щасливі ті, хто відчув на собі прояви цієї настанови: його родина, колектив кафедри, численні колеги та друзі. Всі вони бажають Віктору Юхимовичу довгих років активного життя, в якому буде місце здоров'ю, професійним успіхам, повазі і увазі з боку рідних, близьких, колег, друзів, студентів...

Колектив кафедри історії та політичної теорії