Національний ТУ «Дніпровська політехніка» — відповідність Часу
 










Хто не йде вперед, той відстає" лат. 

З тих пір, як у 2005 році Ук­раїна приєдналась до Болонсь­кого процесу, система вищої освіти перманентно перебуває у стані реформування. Але, як зазначив наш Президент Віктор Федорович Янукович у своєму виступі на засіданні Громадсь­кої гуманітарної ради 26 серпня 2010 року, жодна з освітніх ре­форм у минулі роки не була ре­алізована в повному обсязі, у результаті чого накопичилася низка проблем, які необхідно невідкладно вирішувати.

Основною проблемою галь­мування всіх реформ у галузі вищої освіти, на думку багатьох фахівців, є те, що університети залишаються низовими еле­ментами жорстко регламенто­ваної, ієрархічної та централізо­ваної. системи, в якій відповідальність за кінцевий освітній результат розсіяна між багатьма державними інсти­туціями (внаслідок чого відповідальності за якість освіти ніхто не несе — за винят­ком випадків, коли потрібно знайти "стрілочника"), а влада — як центральна, так і місцева — і далі має всі можливості втручатись у внутрішньо універ­ситетське життя і з цінними по­радами, і з адміністративними примхами).

Необхідно змінити державне управління у галузі вищої освіти на державно-громадське, що пе­редбачає передачу частини по­вноважень профільного міністер­ства до громадських самовряд­них утворень. На першому етапі мова може йти про формування Державної акредитаційної комісії на паритетній трьохсторонній ос­нові — з представників держави, вищих навчальних закладів Ук­раїни та роботодавців.

Відгуком на цю сентенцію виявився Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спор­ту № 1258 від 20. 12. 2010 р. "Щодо Плану реалізації за­вдань, визначених розпоряд­женням Кабінету Міністрів Ук­раїни від 27 серпня 2010 р. № 1728"Про затвердження плану заходів щодо розвитку вищої освіти на період до 2015 року", який у п. 8 Плану оголошує: "Департаменту наукової діяль­ності та ліцензування вищих навчальних закладів та Депар­таменту вищої освіти — удос­коналити механізм ліцензу­вання та акредитації вищих на­вчальних закладів з урахуван­ням особливостей підготовки фахівців з вищою освітою, а також вжити заходів до утво­рення незалежних акреди­таційних агенцій та агенцій з визнання документів про освіту, передбачаючи їх фінан­сування на госпрозрахунковій основі. Підготувати пропозиції щодо утворення незалежних акредитаційних агенцій та агенцій з визнання документів про освіту, передбачаючи їх фінансування на госпрозра­хунковій основі".

Принципові відмінності цілей суспільно-професійної акреди­тації (визначення значних до­сягнень освітньої установи) від цілей державної акредитації (визначення відповідності мінімальним вимогам держав­них освітніх стандартів) вимага­ють особливого підходу до формування критеріїв і вимог, що пред'являються при прове­денні суспільно-професійної акредитаційної експертизи.

Перше. Переважаюча зна­чущість зовнішньої оцінки рівня функціонування освітньої уста­нови, змісту освітньо-про­фесійних програм і рівня підго­товки випускників.

Це вимагає розробки таких особливих критеріїв, за якими на основі певною мірою фор­малізованої інформації, одер­жаної від споживачів фахівців, можливо було б провести об'єктивний порівняльний аналіз рівня експонованих уста­новою освітніх послуг, якості підготовки випускників, їх твор­чого і професійного потенціалу.

Друге. Безумовно, що основні напрямки діяльності освітнього закладу, аналізовані як при про­веденні державної акредитації, так і незалежною акредитацією, в основному збігаються. Однак, у зв'язку з націленістю суспільно-професійної акреди­тації на виявлення пріоритетних особливостей в підготовці кадрів за конкретними напряма­ми (спеціальностями), спе­цифіка роботи експертів і вису­нутих вимог (критеріїв) до змісту освітніх програм, їх кадрового, науково-методичного та ре­сурсного забезпечення, рівнем підготовки випускників повинна бути конкретно підпорядкована саме цій задачі, що вимагає не лише високої кваліфікації роз­робників програм акреди­таційної експертизи та екс­пертів, а й їх спеціального на­вчання та сертифікації.

Третє. Громадсько-про­фесійна незалежна акредитація спеціальностей проводиться тільки у ВНЗ, що мають статус державної акредитації.

Четверте. Громадсько-про­фесійна незалежна акредитація спеціальності може проводити­ся за умови, що за цією спеціальністю відбулося не менше п'яти випусків фахівців.

П'яте. Громадсько-професійна незалежна акредитація має на увазі наявність у ВНЗ за акреди­тованою спеціальністю дієву і до­бре документовану систему уп­равління якістю.

Шосте. При проведенні суспільно-професійної акреди­тації, на відміну від роботи ДАК, розрізняють два види критеріальних показників: 1) метричні показники: Громадсько-професійна ак­редитація освітніх програм пе­редбачає, що за спеціальністю, яка підлягає акредитації, всі критеріальні показники перевищують встановлені ДАК. Не­обхідною умовою допуску до незалежної громадсько-про­фесійної акредитації є переви­щення критеріальних (метрич­них показників), що визнача­ються значенням, встановле­ним ДАК, плюс дисперсія. (При державній акредитації недоліки діяльності ВНЗ по спеціаль­ності, що підлягає акредитації, можуть компенсуватися висо­кими досягненнями в інших сферах діяльності ВНЗ).

2) експертна якісна оцінка, яка враховує участь робото­давців у підготовці випускників за спеціальністю, що підлягає акредитації:

  • наявність професіограми або моделі фахівця, розробле­ної за участю роботодавців;
  • наявність опікунської ради ВНЗ з прикладами його діяль­ності по спеціальності, що підлягає акредитації;
  • участь роботодавців у по­становці завдань і тем курсових науково-дослідних робіт та ви­пускних робіт студентів;
  • конкурс на кращу сту­дентську НДР, оголошений за участю і підтримкою робото­давців;
  • участь роботодавців у прак­тичній підготовці студентів (ознайомча, виробнича, перед­дипломна, виконання випускної роботи в організації роботодав­ця);
  • участь роботодавців у мо­дернізації та вдосконаленні ма­теріально-технічної бази кафе­дри та факультету, де прово­диться акредитація;
  • участь студентів у вирішенні проблем і практичних завдань, поставлених роботодавцями, у тому числі в команді складеної з представників різних спеціальностей;
  • кількість студентів, які на­вчаються за індивідуальними планами, погодженими з робо­тодавцями;
  • частка випускників, що працевлаштувалися за договорами (заявками) організацій і підприємств (наявність договорів з підприємствами та фірмами);
  • цільова контрактна підго­товка (частка випускників, підготовлених за договорами з підприємствами та ор­ганізаціями);
  • наявність структурного підрозділу ВНЗ, що займається вивченням працевлаштування, кар'єри та безперервного про­фесійного вдосконалення випу­скників ВНЗ (план роботи та звіт за останні 5 років);
  • наявність бази даних про випускників, їх виробничої, на­укової діяльності та кар'єрному зростанні;
  • наявність бази даних реальних і потенційних інвесторів і роботодавців;
  • частка робіт, що виконують­ся за узгодженням або завдан­ня роботодавців (докласти оформлення); курсові науково-дослідні роботи студентів;
  • наявність та результати ан­кетування роботодавців про імідж вузу та якість освіти (до­класти затверджений на Раді ВНЗ протокол);
  • проведення ВНЗ презен­тації освітніх програм, прове­дення та участь у ярмарках ва­кансій робочих місць;
  • частка випускників, за­реєстрованих на біржі праці;
  • наявність рекламацій з місць роботи випускників даної кафедри;
  • порівняння заробітної плати випускників зі спеціальністю, що підлягає акредитації, із се­редньою заробітною платою по регіону.

Сьоме. Експерти незалежної громадсько-професійної акре­дитації повинні звертати особ­ливу увагу на динамічний ха­рактер показників акредиту­ються освітньої програми (не крапка, а траєкторія, тобто "Що було під час попередньої акре­дитації (або 5 років тому)?" — "Що мається на справжній мо­мент ? " — " Що буде через 5 років? ".

Процедури суспільно-про­фесійної акредитації повинні бути уніфіковані в цілому по всіх напрямах, звичайно з урахуван­ням специфіки кожного на­прямку, і орієнтовані на ринок праці та працевлаштування ви­пускників вузів, повинні коригу­вати професійну підготовку, але одночасно повинні ґрунту­ватися на фундаментальності та універсальності освіти, роз­витку особистості та форму­вання громадської відповідаль­ності. Вища освіта повинна бу­ти орієнтована на розвиток, і, тому повинна випереджати си­стему вимог ринку праці і бути на сучасному рівні розвитку на­уки.

Суспільно-професійні проце­дури та механізми оцінки якості освіти ґрунтуються на значно більш високих вимогах до освітнього середовища і будуть відрізнятися за набором і зна­ченням від норм державних стандартів вищої освіти. Такий

підхід буде стимулювати підви­щення норм цих стандартів та експертних оцінок ДАК, і цим сприяти безперервному підви­щенню вимог до якості підго­товки фахівців у відповідності загальним технічним і науковим прогресом.

Слід звернутись також до досвіду вищих закладів освіти Європи, США та Росії, де саме незалежні акредитаційні комісії та асоціації, залишаючи за кож­ним університетом та колед­жем виключне право визначати оптимальну стратегію і способи проведення акредитації, роз­робляють і удосконалюють стандарт процедури акреди­тації і проводять оцінку у на­ступних сферах: 1) якість ака­демічних та інших навчальних програм; 2) інституціональна (загальноуніверситетська) ефективність; 3) звітність і гро­мадська ясність процесів і про­цедур.

Наступний важливий аспект — це оцінка ефективності університету як організації. І чим більше в процесі оцінки є до­казів відповідності ор­ганізаційних результатів постав­леним цілям, тим більше оче­видна інституціональна ефек­тивність, тим більш імовірно от­римання або підтвердження ак­редитації університетом..

Академічні досягнення сту­дентів — це критичний компо­нент для визначення того, університет досяг, чи ні, своїх освітніх та інших цілей. Це за­безпечує основу для сумарної оцінки ефективності універси­тету, на базі якої судять про рівень вузу. А судження ці мо­жуть варіюватися від громадсь­кого схвалення до реального збільшення або зменшення ре­сурсів, особливо для держав­них вузів.

Особливе значення в універ­ситетах США надається залу­ченню викладачів до процесу оцінки. Ініціатором оцінки може бути ректор, проректор, декан, але викладачі повинні бути в центрі оцінки університетських результатів. Комітет з вищої школи Асоціації університетів регіону Середніх Штатів (США) пропонує вузам наступні осно­воположні принципи оцінки:

1) Оцінювання повинно бути багаторівневим, а головним ком­понентом його повинні стати освіта і розвиток студентів. 2) Програми з оцінки повинні вклю­чати дослідження та аналіз ре­зультатів оцінки. Результати оцінки повинні бути інтерпрето­вані, проаналізовані та збере­жені. 3) Програми з оцінки по­винні бути реалістичні. Цілі університету повинні відповідати його ресурсам. 4) В оцінці по­винні максимально використову­ватися існуючі дані досліджень. 5) Результати оцінювання мають принести доходи, що виправдо­вують витрати вузу на нього.

З огляду на вищевикладене Національний гірничий універ­ситет, неодноразово звертаю­чись із своїми пропозиціями до Міносвіти, пропонує Концепцію щодо реорганізації системи ліцензування та акредитації на­вчальних закладів, мова про яку буде продовжуватись у наступ­них статтях автора.

посилання на першоджерело

© 2006-2019 Інформація про сайт