ДОПОВІДЬ

На конференції «ІТ-освіта та ІТ-індустрія: синергія та перспективи розвитку» 17 грудня 2013 року

(Асоціація «Інформаційні технології України»)

 

ПРОФЕСІЙНА АКРЕДИТАЦІЯ
ОСВІТНІХ ПРОГРАМ

 

С.А.Свіжевська

Національний гірничий університет

 

Сьогодні сформувалася думка, що сучасна вітчизняна вузівська освіта відчуває великі труднощі при формуванні необхідних компетенцій у студентів. Незадоволення роботодавців якістю професійної підготовки основної маси випускників породжує кризу довіри між роботодавцями та вузами, викликає розчарування випускників в здобуту освіту. Справа доходить до того, що деякі роботодавці воліють зовсім не мати справи з випускниками.

Вузи, коледжі та технікуми видають дипломи, які багатьом компаніям нецікаві. За оцінками експертів, від 20 до 30% освітніх програм вузів, представлених на ринку праці, не дає навіть мінімально необхідного для професійної діяльності набору компетенцій. Роботодавці вважають, що за рівнем знань випускники вузів, коледжів і технікумів останніх років, прийняті на роботу, поступаються тим, хто вже працює.

Є кілька причин того, що якість освіти відстала від життя. По-перше, самі вузи стали для молоді більше формою соціалізації, ніж формою отримання професії: це спосіб проведення дозвілля та засіб комунікації. По-друге, відбулася комерціалізація освіти. Число вузів - державних і недержавних - різко зросла, збільшилася кількість філій, до яких найбільше претензій за якістю освіти. Вузівський сегмент запропонував дешевий освітній продукт, доступний широким верствам населення, - платна вища освіта всього за $ 700-1000 на рік. Як наслідок усього цього, знизилася якість освіти .

У цих умовах компаніям доводиться самим приймати активну участь у підготовці для себе співробітників, створюючи власну систему зовнішньої оцінки якості навчання. Вони атестують нові навчальні програми, програми перепідготовки та підвищення кваліфікації, створюють спеціалізовані науково-освітні центри, в тому числі - міжвузівські, базові кафедри з підготовки затребуваних ними фахівців.

Але це більше схоже на курси підвищення кваліфікації всередині компанії, а не на повноцінну освіту. А з справжніми вузами всі працюють приблизно однаково: спонсорують профільні університети, проводять там «Дні кар'єри», доглядають здібних студентів, призначають їм стипендію, запрошують на практику.

А сьогодення потребує незалежного аудиту якості освіти та суспільно-професійної акредитації освітніх програм коледжів та вузів України. Метою аудиту освітніх програм вузів і коледжів має бути приведення практики навчання відповідно до потреб ринку, підвищення якості освіти, забезпечення прозорості процесів і результатів освітньої діяльності для всіх зацікавлених сторін: роботодавців, студентів, освітнього співтовариства і держави.

Вимоги до підготовки інженерів повинні змінитися. Але за неодмінної умови - не на шкоду фундаментальних наук, зокрема, математики, фізики , хімії.

Відомо, що приблизно тільки 75 % випускників працюють за фахом. Але люди з фундаментальним базовою освітою легко знаходять себе в інших галузях: математик - в економіці, фізик - на виробництві і т. п. Крім цього, зараз зростає попит на суміщених фахівців, що також збільшує значимість фундаментальної освіти, як основи для цілого спектру спеціальних програм навчання.

З урахуванням стратегії переходу до інноваційної економіки професійна освіта має реагувати на тенденції економічного розвитку країни. Повинні формуватись нові міждисциплінарні програми  підготовки фахівців з таких, як «Інноватика», «Прилади та системи променевої енергетики», «Нанотехнології». Актуально також підготовка грамотних інженерів в області біотехнологій.

Що стосується законодавства, то, перш за все, слід уточнити деякі терміни.

Акредитація - це процедура  в результаті якої офіційно підтверджується відповідність якості надаваних послуг якомусь стандарту. Вона найбільш поширена в сфері надання професійних послуг, для оцінки якості яких споживач, як правило, не володіє достатніми компетенціями .

В Україні існує лише державна акредитація (Наказ МОНМС № 689 від13.06.2012 «Про затвердження Державних вимог до акредитації напряму підготовки, спеціальності та вищого навчального закладу»).

Недоліки:

громіздкість

брак кваліфікованих кадрів

відсутність бар'єру для відкриття нових програм недобросовісними освітніми установами

відсутність ефективного механізму для закриття непрофільних вузів, що не забезпечують належну якість освіти

Пропозиції:

безстроковість ліцензії

введення післяліцензійного та міжакредитаційного контролю

міжвідомча взаємодія

електронний порядок подачі заяв

скорочення терміну розгляду заяв

індивідуалізація акредитаційних критеріїв згідно напрямів підготовки

Проблеми ліцензування і державної акредитації:

відсутність бар'єру для відкриття нових програм недобросовісними освітніми установами

відсутність дієвого механізму для закриття непрофільних вузів. Система післяліцензійного контролю не дозволяє встановити такий контроль

ослаблення контролю якості у зв'язку з укрупненням груп напрямків

недостатній облік думки професійної спільноти при проведенні державної акредитації

наслідком державної акредитації є видача диплома державного зразка.

У світовій практиці існують системи акредитації освітніх систем, які можуть бути поділені на три типи:

Державна (інституційна) акредитація стосується акредитації вищого навчального закладу , в т.ч. - по всій сукупності освітніх програм.

Суспільно-професійна (спеціалізована, програмна ) акредитація - аналіз і оцінка навчальних програм з підготовки спеціалістів у даній професії, здійснювана в основному професійними громадськими асоціаціями.

Громадська (міжнародна) акредитація - експертиза освітніх установ і програм, що проводиться будь-якою міжнародною або національною агенцією, рішення якої визнаються на міжнародному рівні. По об'єктах експертизи вона подібна до державної акредитації, але в ній можуть змінюватися переліки показників і критеріїв діяльності .

Ці три види акредитації не конфліктують, а доповнюють один одного. Дійсно, для громадян державна і міжнародна акредитація означає, що вищий навчальний заклад має право викладати по даній освітній програмі і випускає фахівця, рівень підготовки якого відповідає державному і міжнародному стандартам. Але фахівців однакового профілю готують в різних вузах. Тому для прийняття громадянами остаточного рішення щодо місця навчання даних про державну реєстрацію недостатньо. Потрібна більш детальна інформація . Для цього використовуються різні рейтинги вузів, а також результати незалежних експертиз - тобто якраз те, що виявлено в результаті суспільно-професійної та міжнародної акредитації.

Природно, що і представники освітянської спільноти, та громадяни - споживачі освітніх послуг, і потенційні роботодавці зацікавлені в об'єктивних даних про якість освітнього процесу. Тому інтерес до громадської акредитації останнім часом посилюється. Наочно це проявляється у зростанні інтересу до формування різних рейтингів вузів, а також до посилення уваги роботодавців до атестації освітніх програм.

Суспільно-професійна акредитація передбачає визнання якості та рівня підготовки випускників, що освоїли освітню програму в конкретній організації, відповідним вимогам професійних стандартів, вимог ринку праці до фахівців, робітникам і службовцям відповідного профілю.

При суспільно-професійної акредитації незалежна оцінка дозволяє більш об'єктивно оцінити якість викладання, гарантувати випускникам коледжів та вузів отримання якісної освіти і затребуваність на ринку праці. Іншими словами, суспільно-професійна акредитація освітніх програм - це інструмент тонкої настройки освітнього процесу на вимоги роботодавців .

Конкретні пропозиції прописані в Указі Президента України від 25 червня 2013 року №344/2013 «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року»:

  «Модернізація системи управління освітою

Управління освітою повинно здійснюватися на засадах інноваційних стратегій відповідно до принципів сталого розвитку, створення сучасних систем освітніх проектів та їх моніторингу; розвитку моделі державно-громадського управління у сфері освіти, в якій особистість, суспільство та держава стають рівноправними суб'єктами і партнерами.

Необхідно створити гнучку, цілеспрямовану, ефективну систему державно-громадського управління освітою, що забезпечуватиме інтенсивний розвиток та якість освіти, спрямованість її на задоволення потреб держави, запитів особистості.»

Загальні принципи суспільно-професійної акредитації:

визнання ВНЗ або програми на предмет відповідності вимогам визначеного стандарту

порівнянність (бенчмаркінг)

наявність критеріїв якості, а не політичні чинники

бінарне рішення: так/ні

дві форми: ex-ante та ex-post

два органа: оцінюючий та приймаючий рішення

результат: визнання якості освіти (довіра).

При проведенні процедур суспільно-професійна акредитація застосовує мультистандартний підхід, що враховує :

вимоги державної акредитації

професійні стандарти та кваліфікаційні вимоги

ESG ENQA

Критерії Моделі досконалості Європейського фонду менеджменту якості ( EFQM)

Стандарти менеджменту якості Міжнародної організації по стандартизації (ISO 9001)

Вітчизняні та зарубіжні бенчмарки у сфері професійної освіти

Процедура :

• Подача Заявки на проходження процедури суспільно - професійної акредитації

• Незалежна оцінка якості освіти

• Представлення результатів незалежної оцінки якості освіти - експертних звітів по кожній освітній програмі - в Акредитаційну раду

• Прийняття акредитаційного рішення членами Акредитаційної ради

• Видача освітній установі свідоцтв про акредитацію в разі прийняття членами Акредитаційної ради позитивних рішень про акредитацію

Критерії винесення акредитаційних рішень:

Основний критерій - оцінка якості освіти, визначається на підставі експертиз результатів навчання за заявленою освітньою програмою.

Оцінка гарантій якості освіти доповнює оцінку якості освіти, характеризуючи здатність освітньої установи протягом строку акредитації підтримувати і підвищувати якість освіти, що надається в рамках програми , яка засвідчується в ході акредитації.

 

У результаті експертної оцінки за показниками встановлюються рангові значення, які визначаються ступенем впевненості експертів у тому, що освітня програма здатна протягом терміну акредитації підтримувати і підвищувати якість і гарантії якості освіти.

Позитивне рішення про акредитацію приймається тільки у випадку, якщо критерій оцінки якості і кожен критерій гарантій якості мають значення 3, 4 або 5. У разі, коли хоча б один з критеріїв оцінки гарантій якості освіти має оцінку «2», приймається рішення «відмовити в акредитації».

Отримання за освітньою програмою «Акредитації за високими стандартами», тобто отримання найвищих експертних оцінок якості і гарантій якості освіти означає, що програма значно перевищує (порогові) стандарти і демонструє приклади найкращої практики по всіх або за окремими критеріями. Така освітня програма може бути прийнята за еталон.

Об’єкти оцінки :

освітні програми , що реалізуються відповідно до галузевого стандарту

освітні програми , що реалізуються за власними освітніми стандартами

програми додаткової професійної освіти.

актуальність освітньої програми для роботодавців

результати навчання

Гарантії якості освіти:

Стратегія програми

Структура та зміст програми

Навчально-методичні матеріали.

Технології та методики освітньої діяльності

Професорсько-викладацький склад

Науково-дослідна діяльність і реалізація її результатів в освітньому процесі

Інноваційна діяльність

Соціалізація навчаються

Освітні та матеріально-технічні ресурси

Організація і управління процесом реалізації програм

Система менеджменту якості освіти на рівні програми

Участь роботодавців в реалізації освітньої програми

Участь студентів у визначенні змісту та організації навчального процесу

Студентські сервіси

Якість підготовки абітурієнтів

Результати акредитації:

• Формування ефективного інструменту відповідальності і демонстрації рівня якості освіти перед державою , суспільством , абітурієнтами , студентами , випускниками , бізнесом , освітньою спільнотою та співробітниками освітньої установи.

• Підвищення рівня довіри зацікавлених сторін до якості освітніх послуг , результативності та ефективності освітньої установи.

• Зміцнення іміджу та бренду освітнього закладу на ринку освітніх послуг.

• Підвищення конкурентоспроможності випускників освітньої установи на ринку праці.

• Залучення співробітників освітньої установи в роботу з розвитку якості освітніх послуг, підвищення ступеня прихильності співробітників ідеї якості.

• Використання результатів суспільно-професійної акредитації в процедурах державної акредитації

Основні вимоги до компетенції експертів мають бути сформовані з урахуванням думок роботодавців:

Експерти повинні бути психологічно стійкими, дотримуватися етичних норм, вміти взаємодіяти з людьми. Вони зобов'язані мати високий рівень професійної компетентності в області діяльності, в якій проводиться оцінка і сертифікація кваліфікацій, відповідну освіту, підтверджену документом встановленого зразка, досвід роботи (практичний, науковий, управлінський) в близьких сферах (видах) діяльності.

Крім цього, експерт повинен підтвердити відповідним документом необхідні знання в галузі виконання процедур оцінки і сертифікації кваліфікацій (дипломи, атестати, нагороди, вчені звання, публікації, визнання з боку професійної спільноти та ін.), мати досягнення в даній галузі трудової діяльності.

Експерти-члени екзаменаційних комісій повинні вміти організовувати оцінку кваліфікації  застосовувати контрольно-вимірювальні матеріали і готувати звіти про результати теоретичних і практичних іспитів.

Експерти, що входять до складу сертифікаційних комісій, повинні знати встановлений порядок прийняття рішень за результатами оцінки кваліфікації, розробленої для відповідної сфери (виду) діяльності, і вміти аналізувати документацію, підготовлену за результатами оцінки кваліфікації.

Відмінності суспільно-професійної процедури акредитації від держакредитації:

Суспільно-професійна акредитація - це, як правило, акредитація освітніх програм. А державна акредитація формує, насамперед, оцінку вузу в цілому. Тому вуз може бути акредитований, а програма ні.

Часто якість підготовки на різних факультетах одного й того ж вузу не однакова. Тому і з'являється необхідність в більш детальній оцінці якості підготовки фахівців з боку професійної спільноти. Цим  як би підвищується «роздільна здатність» оцінки освітнього процесу - аналіз проводиться на рівні окремих факультетів і кафедр.

Суспільно-професійна акредитація освітніх програм може здійснюватися роботодавцями, їх об'єднаннями, а також уповноваженими ними організаціями . Така акредитація здійснюється в добровільному порядку і не тягне за собою додаткові фінансові зобов'язання держави. Всі правила проведення акредитації - порядок, форми і методи оцінки, а також права, які нададуть акредитованій освітній організації та випускникам, що засвоїли програми, - встановлюються суспільно-професійною організацією, яка проводить акредитацію. Держава не повинна в цьому брати участь.

Всі відомості про отримання суспільно-професійної акредитації стануть публічними. При цьому вони будуть розглядатися при проведенні державної акредитації.

Процедура державної акредитації освітньої діяльності регламентована Наказом МОН України № 689 від13.06.2012 «Про затвердження Державних вимог до акредитації напряму підготовки, спеціальності та вищого навчального закладу»

І, нарешті, найважливіше відмінність: для вузів державна акредитація обов'язкова, а громадська - ні.

Теми для обговорення:

«Рекомендації з проведення зовнішньої експертизи (покроковий алгоритм дій, права і обов'язки всіх залучених до процедури осіб, етичний кодекс експерта і вимоги до відсутності конфлікту інтересів)»

«Про взаємодію державних і незалежних акредитаційних структур»

«Про створення центрів сертифікації кваліфікацій»

 «Суспільно-професійна акредитація програм стажування і підвищення кваліфікації»

Література:

1.     Указ Президента України від 25 червня 2013 року №344/2013 «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року» 

2.     С.Свіжевська, Формування сучасних підходів до акредитації у вищих навчальних закладах України, Вища школа №6, стор.21-35

3.     Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти. – К.: Ленвіт, 2006. – 35 с. http://www.enqa.eu/files/ESG%2Ukrainian.pdf

4.     Наказ МОН України № 689 від13.06.2012 «Про затвердження Державних вимог до акредитації напряму підготовки, спеціальності та вищого навчального закладу»